Фото

Фото

пʼятниця, 29 травня 2015 р.

Новації останнього дзвоника

Дивний сьогодні був день. Уперше останній дзвоник покликав дітей не на канікули, а на уроки. Що ж це за останній дзвінок такий? Спитали учні. Без коментарів. Відповіли вчителі. І грали в радість. Бо ж підручники здані. Зошити списані. Програми виконані. У класах задуха. Але завдячуючи Полліаанні, ми тепер всьому радіємо. Нічим нас не здивуєте. Що там роблять у тій школі? Запитують небайдужі цілий рік. Відповідаю: граємо в радість. Не вірите-дивіться фотозвіт!





 

 


Гра для батьків "Знайдіть 10 відмінностей"

Швидко минули 9 місяців 5 класу. Це був непростий, але цікавий час. Багато чому навчилася я. Сьогодні переглядала фото, відзняті зранку, і натрапила на осінні. Давайте порівняємо. 9 місяців - це ціле життя, сповнене любові, труднощів і розвитку.
Осінь 2014

Осінній струмочок 
Ви помітили зміни? Напишіть про них, будь ласка)






Весна 2015 
Весняний струмочок 






четвер, 28 травня 2015 р.

Зустріч із сучасними поетами


Отже, обіцяний звіт про масштабне мистецьке дійство в невеличкому містечку Сватове - зустріч із сучасними поетами. Моя місія полягала в супроводі учнівської молоді. Розкажу про все по порядку. Це ми в очікуванні...
Очікували чогось високопафосного. А натомість до нас вийшли молоді сучасні прості люди. Без комірців і краваток. Справжні, живі. У невеликій залі залунала, певне, уперше сучасна поезія  у всіх її проявах - легкості й в той же час глибокій інтертекстуальності, епатажності й поміркованій зажурі від подій сьогодення. Розкажу, з ким познайомилися.

середа, 27 травня 2015 р.

"Я себе почуваю, як ріка, яка пливе проти власної течії" (с) С.Жадан

Завтра йду з учнями на зустріч із сучасними українськими письменниками. Уявіть собі в невеличкому провінційному містечку (про такі не раз писав Гоголь) відбудеться масштабне дійство. Особисто я його чекаю з нетерпінням, хоча знаю лише, що там буде Сергій Жадан. Якщо Ви теж йдете, чи просто мало знаєте про нього, трохи розкажу. Дитячі роки митця пов"язані з містечком Старобільськ Луганської області (зовсім поруч з нами). Вищу освіту здобув у Харкові. Там же працював викладачем української й світової літератури. Відомий яскравістю поглядів та неординарністю мислення, політичною непокорою та участю в акціях протесту. Тим цікавіше, хіба ні? Трохи знайома з його прозою. Романами "Депеш Мод", "Ворошиловград". Тексти сучасні, епатажні, бунтівні. Я не беру участь у дискусіях типу: чи має право автор вживати нецензурну лексику, порушувати непрості теми. Життя - теж мистецтво... 
Залишу тут вірш і посилання на його тексти. Цікаво - читай. Тільки не суди, бо... 
 За хвилину до того, як випаде дощ, 
ти відчуєш, як шкіра вібрує під тиском 
ще не випалих крапель, що ляжуть уздовж 
твого тіла і враз його стиснуть.

Так легкі голуби, на вулицях кинуті, 
відчувають смак їжі за мить до годівлі, 
так солдат, що за хвилю повинен загинути, 
відчува деформації у власному тілі.

Сміх, що має до мене назавтра прийти, 
розпізнаю сьогодні поміж плачу я. 
За хвилину до того, як з’явишся ти, - 
я тебе передчую.
А нижче посилання на роман "Ворошиловград", колишня назва Луганська. Як же провіще він звучить. Болить мені доля цього міста гостро дуже, бо в ньому минула моя юність - перше студентство, університет, що сформував особистість, люди, які почули й зрозуміли. А сьогодні... Не хочу про це... Робіть самі висновки... і читайте роман

8-А, залишаю Вас з Доббі на літо!!!!!!!!


Ви тільки не лякайтесь, що текст "поїхав", коли Ви збережете на своєму ПК, то має бути все нормально - я ж Доббі)

понеділок, 25 травня 2015 р.

Хто такий філолог?


Добрий вечір. Давно не заходила сюди. Кінець року, вибачайте. Мушу й уроки проводити, й іспити приймати, опрацьовувати документацію. З цього пригадується старий студентський анекдот (актуальний, як виявилося, в усі часи): "У Вас завтра іспит з китайської. Нічого страшного. О котрій і яка аудиторія?" І справді, усе просто, а життя продовжується. Сьогодні  мовчати не можу, бо ж філолог. Отже, хто ж вони такі, ці філологи. Учителі? Ні ж бо. Точніше не зовсім. Оскільки справжній філолог наскільки любить мову й літературу, що задихається в межах навчальної програми, а ще любить волю, можливо, більше за своїх вихованців. Не терпить обмежень навіть заради репутації й престижу. Зазвичай уявляють філологів такими собі дідусями й бабусями, сивими й мудрими, що говорять таке, чого майже ніхто не розуміє. Чому так? Дехто думає, що це напрочуд нудні люди або ж геть відірвані від життя. У цьому, певне, є доля правди. Можливо, ті, що мали бути птахами, але з якихось причин таки не полетіли, народилися філологами, до кінця не зрозумілими людям цієї планети. 
Що буде з філологом, коли його помістити в школу?