Як усе починалось?

Чому дівчинка сумна ця? Думаєте, до школи йти не хоче, не підозрює ще навіть, що колись буде вчителькою? Насправді ж, перукар просто зіпсував зачіску, обрізав довгі коси, а бантика довелося кріпити на доброму слові). Вона ще довго не зможе навіть уявити, що стане педагогом, АЛЕ...

На філологічний факультет її приведе бажання писати - бути журналістом. АЛЕ...

Одного разу вона потрапить на активну практику до ШКОЛИ. Учитель їй зустрінеться надзвичайний - Ужченко Т. Г., дружина видатного українського мовознавця-фразеолога Ужченка В. Д. Саме вона відкриє таємницю: провести урок в 5 класі набагато важче, ніж лекцію для студентів. Ох, цей 5 клас. Ця дівчинка ще довго "побоюватиметься" десятилітніх. АЛЕ...

Поки що вона натхненна. Ще б пак, перша активна практика! 

Дітлашні було чимало - 35. Студентці-практикантці довелося виконати надзавдання супергероя - пояснити тему "Уподібнення приголосних звуків". Вона так старанно розповідала, дітки уважно слухали, а Таміла Григорівна поблажливо посміхалася. Лише після уроків вона пояснила дівчинці, що діти геть нічого не зрозуміли. Наступний урок підтвердив, що досвідчений педагог не помилилася. Студентка не здавалася, малювала картинки, складала казочки, намагалася візуалізувати правила, а найголовніше, діти її підтримували. Вони старалися, можливо, більше, ніж вона. Якийсь інтуїтивний зв"язок виник між студенткою та дітками. Вона напитувалася енергетикою їхніх очей і нарешті почала відчувати, що  її ... не розуміють. Дуже часто не розуміють. І нарешті все начебто почало налагоджуватися, АЛЕ...

Кульмінацією практики часто стає "відкритий" урок. Оскільки школа мала вигідне розташування коло університету, то гостей зібралося чимало. Але дівчинка вже була дещо підготована, відчувала учнів, ті її. І все було добре, АЛЕ...

Так іноді буває в 5 класі: "Можна вийти?" І хлопчина з першої парти на якийсь час покидає аудиторію, маючи на те поважну причину. АЛЕ... За декілька хвилин у дверях з"являється його розгублене обличчя, а вся постать уперто відмовляється зайти. З допомогою жестів і міміки він благає новоспечену вчительку вийти. Трапилася "біда": заїло блискавку на штанцях. Хлопчик наївно сподівався, що його зараз порятують. АЛЕ...

Переддень вересня. Готовність №1

Отже, 30 серпня, вечір. Концепція прочитана. Метооб"єднання відвідано. Методичні рекомендації опрацьовано. Навіть із дітьми в чаті обговорено, хто хоче до школи, а хто ні, і чому. Чого ж не вистачає тобі, учителько, перед початком 2 десятка педстажу? Переглядала світлини і тепер точно знаю: кицьки на шафі) А якщо серйозно, то мене вразив сміливий дизайн сучасної української опорної школи. Сьогодні показала колегам цей допис на Фейсбуці, їм теж неймовірно сподобалося. Школа жива. Вона потребує кольору, драйву. Ми ще надзвичайно стереотипні і не готові до зображення пса біля кабінету директора) Але школа - це весело! Я майже готова. Завтра зазирну в дитячі очі, і моя батарейка повністю заряджена енергією. Сподіваюся, вистачить на цілий рік)

Франку - 160

САЙТ «ФРАНКО:НАЖИВО» ЗАПРАЦЮВАВ ЛИШЕ В ТРАВНІ ЦЬОГО РОКУ, АЛЕ ВЖЕ МАЄ ПОНАД 15 ТИСЯЧ ПОСТІЙНИХ ЧИТАЧІВ /  ІЛЮСТРАЦІЯ З САЙТА FRANKOLIVE.WORDPRESS.COM

https://frankolive.wordpress.com/category/%D0%BD%D1%96%D0%B1%D0%B8-%D0%BD%D0%B8%D0%BD%D1%96-%D1%81%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D0%B0%D0%BD%D0%BE/

"Воскрешаючи «Каменяра», треба працювати на різних поверхах, тобто достукуватися до різних вікових категорій і соціальних груп. Для дітей потрібен один образ Франка, а для школярів необхідна інша візія — не засмученого лузера, який усе життя страждав-страждав і, зрештою, помер. Як показує практика, таке уявлення про всіх українських письменників виносить пересічний учень із середньостатистичної школи. Ми не вміємо хвалитися своїм. Школярам треба показати, що Франко — це приклад успіху. Це людина, яка вийшла з соціальних низів, дуже рано осиротіла, і без протекції, а лише своїми силами та інтелектом здобула стипендію в університеті, заробила літературне ім’я, не боячись іти проти течії.

Словом, необхідне перезавантаження. Треба натиснути «F5», необхідно освіжити сучасне сприйняття Франка, бо коли комп’ютер занадто довго працює, система засмічується різними файлами й починає гальмувати. Зрештою настає мить, коли треба натиснути «Ctrl+Alt+Del». У випадку з Франком треба натиснути також саме цю комбінацію клавіш"(Богдан Тихолоз "Франко: перезавантаження" //  газета "День").

І справді, інколи буває так, що людина випереджає свій час і місце. Тоді її не люблять, ба навіть бояться, не розуміють. Така людина інакша. Вона феномен, приречений на страждання, нерозуміння, самотність. Такою людиною був і, як видно з купюри вище, є Іван Франко.

Як і належить генієві української літератури, народився Франко в невеличкому селі Нагуєвичі (сучасна Львівська область, Дрогобицький район), у якому, щойно дізналася зі статті Галини Пагутяк, його не любили й оминали, називаючи "вошивим дідом", бо не любив розкоші, харчувався з лісу і постійно розпитував про місцевий демонізм.

Улюбленим місцем в Україні для Франка був Львів. Справді, унікальне місто, здатне сприйняти й зрозуміти неформат. Бо що таке формат? Шаблон. Стереотип. Кліше. Франко ж феномен. Якщо й могли його зрозуміти на Батьківщині, то лише у Львові. Саме там народжується псевдонім Джеджалик. Нічого дивного - денді. Франку ж 20! Він молодий, амбітний, здібний та безмежно інтелектуальний.Саме він уводить у моду сучасний тренд - вишиванка під піджак.
Мало хто знає, що Іван Якович має науковий ступінь доктора філософії, здобутий не абиде, а у Відні. Це він прочинив вікно в Європу.

За п′ять осінь

В останні дні серпня не віриться, що вже майже осінь. Вона приходить, коли дощ, щоб ніхто не чув ходи. Як воно, коли ніхто не чекає? Коли всі повторюють: «Не йди». Але хіба вона винна, що настав її час?..

Ми боїмося саме її приходу, а потім насолоджуємося красою і талантом. Осінь нагадує жінку, якій трішки за тридцять. Вона вже не боїться одягати жовту чи червону сукню, і байдуже, про що шепочуться за спиною. Нехай плетуть собі химери, а вона сплете шаль із тонкого павутиння, щоб зігріти плечі в холодну осінню ніч. У літній букет трав’яного чаю осінь додасть лимонний сік і буде тихо кашляти від аромату зів’ялого листя. Ніхто не здогадається, що вона плакала зранку. Лише роса знає її секрет, а сонце поцілує руде волосся. «Ти прекрасна!» - скаже воно, а вона повірить. Одягне жовту сукню з блакитними метеликами, і губи яскраво намалює червоним. Прохолодним вітерцем осінь гайне по вулиці й сміятиметься сонячними зайчиками. А потім обійме першого-ліпшого й сміливо поцілує в губи, лишаючи по собі аромат печеної картоплі й базиліку. Він забуде її тої ж хвилини: осінь – час забуття. А вона одягне найкращу червону сукню й побіжить у ліс, щоб ніхто не чув, як …

Нове життя старої шафи

Мої знайомі дивуються, чому відпустка вчителя закінується в середині серпня. Що можна робити в школі без дітей? Напевне, уважають, що 1 вересня кабінети за велінням чарівної палички приберуться, плани напишуться, а урок насниться. Розчарую тих, хто так гадає. Усе це роблять учителі, потайки ховаючись у школі в другій половині серпня)

Звісно, хочеться змін, тотального оновлення. У школі немає неважливих моментів. Від фасаду приміщення, погляду тітоньки-прибиральниці до затишку кабінету, енергетики педагога тощо. На школі не можна економити, оскільки це інвестиція в майбутнє, але...

Світова практика футуристичних шкіл вражає:

Це Швеція

Гербарій літа

Безумовно, серпень прекрасний. Вишуканий художник, парфумер. Така палітра теплих відтінків і запахи, від яких аж у горлі щемно. Серпень приїздить на червоному  лондонському автобусі й пахне грушами, динями й трохи димом. Такий букет не в змозі відтворити навіть сама  Шанель. Цей шлейф разом із вранішнім сонцем золотить тобі волосся, а вечірній вітерець уплітає в нього трохи смутку - то все дим. 

Із серпнем минає твоє літо. Ні, він ще ніжить теплом, хуліганить із громом і блискавками, але пильнує твій час. Серце починає битися в ритмі годинникової стрілки, і ось цей червоний стиглий автобус кличе клаксоном тебе на роботу. Виявляється, годинникова стрілка б"ється швидше, ніж твоє серце. Біжиш, наздоганяєш, але все одно не встигаєш. Занадто ще пахне твоє волосся грушами...

Антиутопія

Вступна кампанія 2016 добігає завершення. Педагогічні спеціальності обирають абітурієнти з низьким рейтингом балів. А що буде в 2036, наприклад?

- Ну, і де ця дивачка, що, маючи в середньому 195 балів на ЗНО, хоче бути вчителем?

- Це я...

- Ти? Дівчинко, скільки тобі років?

- 17.

- Ти ж сама ще геть маленька, що учениця. Нащо воно тобі треба?

- Я підросту. Хочу дітей навчати.

 - Хіба вони тебе слухатимуть? Ти ж говориш тихесенько-тихесенько. Мишка якась. Ні, ви тільки подумайте: учителем вона бути хоче? Бувають же такі?

- А що в цьому поганого? Чому це вас аж так дивує?

- Ну... А в тебе є свій бізнес? Справа, яка буде годувати? Розумієш, учителю  трохи сутужно живеться...

- Ні...

- А що ти вмієш робити?

- Тобто?

- Хобі якесь маєш?

- О, так! Я люблю читати книги і слухати музику!

- Теж мені захоплення... І що збираєшся в школі з сучасними підлітками таке обговорювати. Засміють же!

- О, ні. Упевнена, ми порозуміємося, знайдемо спільну мову.

- А шпалери, скажімо, ти клеїти вмієш?

- Ні, на жаль...

- Що ж, а готова писати плани-плани-плани вночі, а потім звіти-звіти-звіти?

- А навіщо? Хіба учитель не повинен навчати дітей? Ви в мене щось не те запитуєте.

- ТИ НАМ, ДІВЧИНКО, НЕ ПІДХОДИШ!!!

- Але чому? Тут же, крім мене, нікого немає.

- Бачиш, професія педагога передбачає жорсткий відбір. Працювати з дітьми мають найкращі кадри. А ти просто загубилася. Останній день вступної кампанії, ти ще встигаєш подати документи на ІТ-менеджера.

.................................................................................................................................................................