Як усе починалось?

Чому дівчинка сумна ця? Думаєте, до школи йти не хоче, не підозрює ще навіть, що колись буде вчителькою? Насправді ж, перукар просто зіпсував зачіску, обрізав довгі коси, а бантика довелося кріпити на доброму слові). Вона ще довго не зможе навіть уявити, що стане педагогом, АЛЕ...

На філологічний факультет її приведе бажання писати - бути журналістом. АЛЕ...

Одного разу вона потрапить на активну практику до ШКОЛИ. Учитель їй зустрінеться надзвичайний - Ужченко Т. Г., дружина видатного українського мовознавця-фразеолога Ужченка В. Д. Саме вона відкриє таємницю: провести урок в 5 класі набагато важче, ніж лекцію для студентів. Ох, цей 5 клас. Ця дівчинка ще довго "побоюватиметься" десятилітніх. АЛЕ...

Поки що вона натхненна. Ще б пак, перша активна практика! 

Дітлашні було чимало - 35. Студентці-практикантці довелося виконати надзавдання супергероя - пояснити тему "Уподібнення приголосних звуків". Вона так старанно розповідала, дітки уважно слухали, а Таміла Григорівна поблажливо посміхалася. Лише після уроків вона пояснила дівчинці, що діти геть нічого не зрозуміли. Наступний урок підтвердив, що досвідчений педагог не помилилася. Студентка не здавалася, малювала картинки, складала казочки, намагалася візуалізувати правила, а найголовніше, діти її підтримували. Вони старалися, можливо, більше, ніж вона. Якийсь інтуїтивний зв"язок виник між студенткою та дітками. Вона напитувалася енергетикою їхніх очей і нарешті почала відчувати, що  її ... не розуміють. Дуже часто не розуміють. І нарешті все начебто почало налагоджуватися, АЛЕ...

Кульмінацією практики часто стає "відкритий" урок. Оскільки школа мала вигідне розташування коло університету, то гостей зібралося чимало. Але дівчинка вже була дещо підготована, відчувала учнів, ті її. І все було добре, АЛЕ...

Так іноді буває в 5 класі: "Можна вийти?" І хлопчина з першої парти на якийсь час покидає аудиторію, маючи на те поважну причину. АЛЕ... За декілька хвилин у дверях з"являється його розгублене обличчя, а вся постать уперто відмовляється зайти. З допомогою жестів і міміки він благає новоспечену вчительку вийти. Трапилася "біда": заїло блискавку на штанцях. Хлопчик наївно сподівався, що його зараз порятують. АЛЕ...

Переддень вересня. Готовність №1

Отже, 30 серпня, вечір. Концепція прочитана. Метооб"єднання відвідано. Методичні рекомендації опрацьовано. Навіть із дітьми в чаті обговорено, хто хоче до школи, а хто ні, і чому. Чого ж не вистачає тобі, учителько, перед початком 2 десятка педстажу? Переглядала світлини і тепер точно знаю: кицьки на шафі) А якщо серйозно, то мене вразив сміливий дизайн сучасної української опорної школи. Сьогодні показала колегам цей допис на Фейсбуці, їм теж неймовірно сподобалося. Школа жива. Вона потребує кольору, драйву. Ми ще надзвичайно стереотипні і не готові до зображення пса біля кабінету директора) Але школа - це весело! Я майже готова. Завтра зазирну в дитячі очі, і моя батарейка повністю заряджена енергією. Сподіваюся, вистачить на цілий рік)