Сьогодні мій
блог виконав своє призначення, оскільки був створений для участі в (дозволю собі таки написати з великої
літери, бо вважаю, що так правильно) Всеукраїнському конкурсі «Учитель року -
2015». У відбірковому етапі третього (заключного) туру я посіла 14 місце і
пишаюся цим. Хоча не ввійшла до дванадцяти кращих філологів України, зате
здобула безцінний досвід, і найголовніше: мені сподобалося вести цей блог. Він
став частиною мого життя, невід′ємним вечірнім другом, педагогічним щоденником,
якщо хочете. Тому не зупиняюся на цьому.
Відвідала блоги
досвідчених, а також молодих й енергійних учителів. Багато цікавого знайшла
там. У нас колосальний потенціал креативних і сучасних педагогів. Бажаю всім успіху й творчого
натхнення.
P.S. Нещодавно переглядала майстер-класи переможців. Дивуюся,
що не побачила там дітей. Мені потрібні були 5 років юрфаку, аби зрозуміти, що
я вчитель і що таке школа. Школа – це діти, їхні помилки, слова-перевертні й
покручі, це усмішки й сльози, приховані й щирі. А вчитель - це порадник і друг, а не наглядач у спідниці й з журналом у руках. Це відносини, у яких немає місця штучності.
Отака моя післяконкурсна
імпресія...
