Франку - 160

САЙТ «ФРАНКО:НАЖИВО» ЗАПРАЦЮВАВ ЛИШЕ В ТРАВНІ ЦЬОГО РОКУ, АЛЕ ВЖЕ МАЄ ПОНАД 15 ТИСЯЧ ПОСТІЙНИХ ЧИТАЧІВ /  ІЛЮСТРАЦІЯ З САЙТА FRANKOLIVE.WORDPRESS.COM

https://frankolive.wordpress.com/category/%D0%BD%D1%96%D0%B1%D0%B8-%D0%BD%D0%B8%D0%BD%D1%96-%D1%81%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D0%B0%D0%BD%D0%BE/

"Воскрешаючи «Каменяра», треба працювати на різних поверхах, тобто достукуватися до різних вікових категорій і соціальних груп. Для дітей потрібен один образ Франка, а для школярів необхідна інша візія — не засмученого лузера, який усе життя страждав-страждав і, зрештою, помер. Як показує практика, таке уявлення про всіх українських письменників виносить пересічний учень із середньостатистичної школи. Ми не вміємо хвалитися своїм. Школярам треба показати, що Франко — це приклад успіху. Це людина, яка вийшла з соціальних низів, дуже рано осиротіла, і без протекції, а лише своїми силами та інтелектом здобула стипендію в університеті, заробила літературне ім’я, не боячись іти проти течії.

Словом, необхідне перезавантаження. Треба натиснути «F5», необхідно освіжити сучасне сприйняття Франка, бо коли комп’ютер занадто довго працює, система засмічується різними файлами й починає гальмувати. Зрештою настає мить, коли треба натиснути «Ctrl+Alt+Del». У випадку з Франком треба натиснути також саме цю комбінацію клавіш"(Богдан Тихолоз "Франко: перезавантаження" //  газета "День").

І справді, інколи буває так, що людина випереджає свій час і місце. Тоді її не люблять, ба навіть бояться, не розуміють. Така людина інакша. Вона феномен, приречений на страждання, нерозуміння, самотність. Такою людиною був і, як видно з купюри вище, є Іван Франко.

Як і належить генієві української літератури, народився Франко в невеличкому селі Нагуєвичі (сучасна Львівська область, Дрогобицький район), у якому, щойно дізналася зі статті Галини Пагутяк, його не любили й оминали, називаючи "вошивим дідом", бо не любив розкоші, харчувався з лісу і постійно розпитував про місцевий демонізм.

Улюбленим місцем в Україні для Франка був Львів. Справді, унікальне місто, здатне сприйняти й зрозуміти неформат. Бо що таке формат? Шаблон. Стереотип. Кліше. Франко ж феномен. Якщо й могли його зрозуміти на Батьківщині, то лише у Львові. Саме там народжується псевдонім Джеджалик. Нічого дивного - денді. Франку ж 20! Він молодий, амбітний, здібний та безмежно інтелектуальний.Саме він уводить у моду сучасний тренд - вишиванка під піджак.
Мало хто знає, що Іван Якович має науковий ступінь доктора філософії, здобутий не абиде, а у Відні. Це він прочинив вікно в Європу.

За п′ять осінь

В останні дні серпня не віриться, що вже майже осінь. Вона приходить, коли дощ, щоб ніхто не чув ходи. Як воно, коли ніхто не чекає? Коли всі повторюють: «Не йди». Але хіба вона винна, що настав її час?..

Ми боїмося саме її приходу, а потім насолоджуємося красою і талантом. Осінь нагадує жінку, якій трішки за тридцять. Вона вже не боїться одягати жовту чи червону сукню, і байдуже, про що шепочуться за спиною. Нехай плетуть собі химери, а вона сплете шаль із тонкого павутиння, щоб зігріти плечі в холодну осінню ніч. У літній букет трав’яного чаю осінь додасть лимонний сік і буде тихо кашляти від аромату зів’ялого листя. Ніхто не здогадається, що вона плакала зранку. Лише роса знає її секрет, а сонце поцілує руде волосся. «Ти прекрасна!» - скаже воно, а вона повірить. Одягне жовту сукню з блакитними метеликами, і губи яскраво намалює червоним. Прохолодним вітерцем осінь гайне по вулиці й сміятиметься сонячними зайчиками. А потім обійме першого-ліпшого й сміливо поцілує в губи, лишаючи по собі аромат печеної картоплі й базиліку. Він забуде її тої ж хвилини: осінь – час забуття. А вона одягне найкращу червону сукню й побіжить у ліс, щоб ніхто не чув, як …