Сьогоднішній день, як би там складно не було, поєднує нас усіх, бо зі студентської лави. Читала в Інтернеті про вчительські блоги, і про свій зокрема, як про профанацію, саморекламу. Не люблю цинізм... Ненавиджу цинізм. "Кому потрібні люди, які всьому знають ціну, але нічого не цінують?"Що може рекламувати вчитель? Педагог поринув у всесвітнє павутиння, аби стати ближчим до дітей, аби знайти однодумців. Я вдячна за допомогу колегам і учням, бо ж вони "критикували" за "відстій", "палеоліт", і коли я не могла зрозуміти їх пояснень, приходили додому, учили, показували. Тому я не маю права просто взяти й покинути цей блог. Бо, повірте, це колективна творчість дружної креативної команди. Більше того, я знаю, що є люди, які заходять сюди, читають і думають про щось своє...
Про світлину... Там не випускниці, а класні керівники 11-их класів. Шкільний КВК - усе шкереберть. Учні - вчителі, а вчителі... Але ж Ви самі бачите.