З міжнародним Днем студентів

Сьогоднішній день, як би там складно не було, поєднує нас усіх, бо зі студентської лави. Читала в Інтернеті про вчительські блоги, і про свій зокрема, як про профанацію, саморекламу. Не люблю цинізм... Ненавиджу цинізм. "Кому потрібні люди, які всьому знають ціну, але нічого не цінують?"Що може рекламувати вчитель? Педагог поринув у всесвітнє павутиння, аби стати ближчим до дітей, аби знайти однодумців. Я вдячна за допомогу колегам і учням, бо ж вони "критикували" за "відстій", "палеоліт", і коли я не могла зрозуміти їх пояснень, приходили додому, учили, показували. Тому я не маю права просто взяти й покинути цей блог. Бо, повірте, це колективна творчість дружної креативної команди. Більше того, я знаю, що є люди, які заходять сюди, читають і думають про щось своє...

Про світлину... Там не випускниці, а класні керівники 11-их класів. Шкільний КВК - усе шкереберть. Учні - вчителі, а вчителі... Але ж Ви самі бачите.

Сьогодні молоді колеги намагаються не брати класне керівництво, але вчитель - не класний керівник - не зовсім, вибачте, учитель. 

Уперше взяти клас дуже цікаво. Я прийшла така собі ділова й думала, що вони одразу мене полюблять і будуть уважно слухати. Але де там! 5-Б "підіймав на вуха" всю школу. Здавалося, що гіперактивних дітей з усього міста зібрали в одному класі. Учителька поверталася додому без голосу й сил. 

Соромлюсь, але виникало бажання покинути все... Зупинило ж те, що в класі були діти-сироти. Хто буду я, коли піду? Як дивитимуся їм в очі. Цим діткам був потрібен тактильний контакт. Торкнутися бодай руки, кінчика сукні, рукава блузи.  Обійняти - взагалі щастя. Уявіть собі, як десятикласники підхоплюють на руки вчительку... Почала сварити. Відповідь учня вразила: "Ви для нас не просто жінка - Ви - мама". Я ніколи не забуду цих слів...

Спілкувалася з психологами, досвідченими колегами, читала психологічну літературу. А мої живчики тим часом мнули один одному вуха, юні джентельмени дьоргали прекрасних леді за косички і задавали педагогам "прголомшливі питання", на будь-яку тему мали власну точку зору, яка зазвичай розбігалася з усталеною. А колеги старшого покоління тихенько позаочі говорили: "Вона з класом не впорається: занадто молода". 

У юної енергійної вчительки скоро пропав голос, і вона почала вивчати разом з класом мову жестів і міміки, слухати Моцарта й Рахманінова. Зрозуміла головне: на дітей, у котрих складна доля, не можна кричати. Вони звикли до образ. "Бояться - значить поважають" - не орієнтир сучасної педагогіки. Принаймні не мого класу.  Коли в 11 класі на виховній годині мова зайшла про улюблену музику, я увімкнула "Нірвану" ( хто сказав, що педагог не може слухати хард-рок?), випускники попросили перемкнути на  Моцарта) . Я подарувала їм трішки "лайту" - собі забрала їхній "хард".

Вікова різниця з першим випуском складала 10 років. Оптимальний момент. Можливий раз у житті, щоб не "грати" друга, а справді ним бути. Дорогі діти, (у Вас уже в деяких  самих  діти, а для мене все одно залишитеся дітьми) знайте, що важко приймати рішення, ділити серце на рівну кількість частин. Вибачаюся, коли була несправедлива, коли помилялася, коли критикувала. Я передусім людина. Я наробила безліч помилок, але саме у Вас я навчилася щирості. Ви ніколи не терпіли фальш. А уперше не завжди так, як очікуєш. Уперше - це трохи страшно й невпевнено. Але уперше - це неповторно. Уперше - це на все життя. 

Готувалася до уроків ретельно - мала передусім сама повірити в те, що говорю. Ви завжди мислили нестандартно, заганяли в глухий кут, але тут же рятували. Ви були міцним підмурком. З Вами нестрашно було танцювати, не соромно розплакатись. Такі не впустять, такі не кинуть, з такими є про що помовчати...

Інколи Ви дорікали мені за надмірну "закритість". Повірте, її немає. Це темперамент. Я просто стримана людина, але готова йти на контакт, готова розкрити душу для тих, хто потребує поради, підтримки, любові. Уночі у ВК я могла й пояснювати складну тему й доводити, що життя прекрасне. Читати чиїсь вірші й прозу. Разом з Вами почала й писати сама. 

 Я й сьогодні не віддаляюсь від Вас. Я поруч. Де б Ви не були, шлю свої обійми, хочете відчути тепло - візьміть моє. 

Нащо я це пишу? Інколи не вистачає миті, щоб сказати "люблю"... ЛЮБЛЮ!

... Я

Із Днем студента!