Література для душі

Зачепив мене цей допис: "Торгуюся з сином. Встановлюємо щоденну норму читання на день. 50 сторінок з програми і 15 для душі. 

Ловлю себе на думці: ну чому для душі і програмне - це різні твори? Так було в шкільні роки нашої бабусі (хотілося читати не те, що задавали на уроках). Так було в мої шкільні роки. Так у шкільні роки дочки і сина. Ну наче пороблено нам з тим укрліт. Коли вже читання на уроках буде не в обов'язок, а для душі?"

Але ж програму укладають відповідно до вікових уподобань учнів. "А в нас ніхто не питав", - заявили мої майбутні десятикласники.Ось я й запитала - запропонувала укласти їм список рекомендованих текстів, цікавих сучасному підлітку. Оскільки викладаю українську й зарубіжну літературу, то обмежень у виборі авторів не було. Ділюся рекомендаціями 16-літніх:

1. Вероніка Рот. "Дивергент" (із ремаркою: "Не можу уявити, щоб ми це вивчали в школі);

2. Джоан Роулінг. Усі частини Гаррі Поттера;

3. Діана Сабітова. "Три твої імені";

4.  Віґдіс Йорт. "Йогерт + Анна = Любов";

5. Дж. Толкін. "Хоббіт";

6. Александр Дюма. "Граф Монте-Крісто";

7. Антон Макаренко. "Педагогічна поема" (ремарка: "Може, комусь захочеться стати вчителем").

А далі активність учнів згасла і вони припинили поповнювати список. Є над чим замислитися. Думка 1: підлітки надають відверту перевагу жанру фентезі. Думка 2: обмаль українських авторів (лише Макаренко). Думка 3: вони або мало читають, або соромляться ділитися вподобаннями. 

Намагаюся пригадати свої 16 і читацькі інтереси. Тоді я відкрила для себе творчість Достоєвського і за літо перечитала всі його романи, що були в бібліотеці. З української літератури зачитувала В.Шевчука, між іншим, теж фентезі - тендітне, вишукане, красиве. Ці тексти формували моє світосприйняття. У 16 все сприймається по-особливому, магічний вік, що назавжди лишається з нами. 

Хемінгуей і кішки

Сьогодні день народження Хемінгуея - одного із покоління втрачених. Що ж утратили вони, ті, які пережили війну? Спокій? Затишок? Чи частинку себе?.. 

У прозі Хемінгуея тісно переплелися фрагментарна журналістика та глибокий художній підтекст. Із полю бою він переніс пропечене болем і просякнуте кров"ю слово в царину літератури. Лауреат Пулітцерівської та Нобелівської премії. У школі вивчаємо алегоричну новелу "Старий і море". Поза партою читаємо "Прощавай, зброє", "По кому подзвін", "І сонце сходить". У кожного, певне, є свій улюблений роман Ернеста Хемінгуея. А мені подобається коротесенька новела "Кішка на дощі". Коти відігравали важливу роль у житті митця. 57 кицьок "виховав" письменник, зокрема знаменитих шестипалих. Може, коти - символ тотальної людської самотності...

Героїня просто просить кицьку, а її чоловік не чує. Просто не чує... Після війни, утративши все, він просто не чує її...

А вона... ні, не флоберівська пані Боварі - жінка свого часу. Вона хоче жити - він читає книжку. Тож текст - алегорія нашого життя і 3 хвилинки Вашого часу...

"нам би хоч трохи утопії тихої і безкарної" (Іздрик)

То що ж таке "когнітивний дисонанс"?

 Когніти́вний дисона́нс — внутрішній психічний конфлікт, що виникає при зіткненні у свідомості індивіда суперечливих знань, ідей, переконань або поведінкових установок (англ. cognitions) стосовно деякого об'єкта чи явища, за якого з існування одного елемента виникає заперечення іншого. У зв'язку з цим конфліктом, стан індивіда характеризується відчуттям неповноти життя.Вікіпедія

Хочете роман як ілюстрацію? Джордж Орвелл "1984". Роман-антиутопія. Книга, що пробуджує думку. Ось промовиста цитата, другорядна, на перший погляд: 

Пташка, що рве обгортку

Щодня звідусіль лунають тривожні новини. У соціальних мережах їх жваво обговорюють, дискутуючи, чий біль сильніший... Біль є біль... Кожному болить ... по-своєму... 

А на всіх у нас одне небо. Одне сонце.

США. Україна. Туреччина. Франція. Донна Тартт. Роман "Щиголь". Пулітцерівська премія 2014. Життя після теракту... Відчуття втрати дітьми. Спроба соціалізуватися. Пташка, що рве обгортку.

Кожен читає по-своєму: одні порівнюють із Діккенсом, інші проектують на свою дійсність...