Зізнаюсь Вам, що не дуже люблю курс давньої української літератури. Моє серце віддане модерну. Але цьогоріч 9-А допоміг мені відкрити епоху по-новому. Можливо, вся справа в післябальзаківському віці, але захотілося стати дамою з полотна Моне. Потрапити в середовище, де чоловіки подавали руку жінкам, пропускали їх при вході, спілкувалися на Ви, читали вірші, присвячували пісні. Певне, це було дуже мило)Тільки чомусь ми безнадійно це втратили... Сподіваюсь, що помиляюсь.
Аби зрозуміти бароко, ми спробували візуалізувати: опинитися в тому часі, відчути проблеми й прагнення наших пращурів. Наша уява спроможна на все - навіть оживити давнину, навіть осучаснити її.
Отже, піїтика припала нам до вподоби. Ось тільки ми категорично проти вчитися в школах для юнаків і для дівчат окремо. Сучасна молодь обирає гендерну рівність.
Щоправда обмаль годин не дає змоги поекспериментувати наповну, тому наша творчість обмежилася складанням акровіршів. Як на мене, цікаво. Але вирішувати Вам) Нагадую, робота експериментальна, тому не судіть суворо юних піїтів та їхню вчительку)
Акровірш (грец. ακρος — крайній і грец. ατιχος — віршований рядок) — вірш, в якому перші літери кожного рядка, прочитувані згори вниз, утворюють слово або речення, найчастіше — ім'я того, кому присвячується акровірш.
Завдання було зашифрувати власне ім"я