Сьогодні Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства над жінками. Я не феміністка, але зневажаю чоловіків, які дозволяють собі фізичне чи моральне насильство над жінкою. На те ми й "люди розумні", аби обійтися взагалі в житті без насильства. Якщо наслідки фізичного насильства важко приховати, то психологічне ми начебто й не помічаємо. Ця проблема взагалі майже не порушується. Ми ментально звиклися зі страдницькою долею. І це жахає...
Жінка - квітка, спроможна цвісти усе життя за сприятливих умов. Але натомість змучені постави, награні посмішки й хронічна втома. Так виглядають хіба що штучні квіти на кладовищі... Штучні... Страшне слово... Пригадалося написане досить давно. Присвячується кожній дівчині-жінці)
Якби Бог хотів призначити жінку господинею
чоловіка, Він створив би її з голови,
якби – рабою, то - з ноги;
але так, як Він велів їй бути подругою і
рівнею чоловіку, то сотворив з ребра.
Аврелій Августин
Вона нарешті здійснила свою давню мрію: зайшла до квіткового кіоску і купила букетик лагідних тюльпанів. Як давно її пальці не торкалися ніжних пелюсток…
Рання весна. Високі підбори не хочуть злетіти веселим стуком над бруківкою, відновлюючи її давні амбіції. Вона жила давно, а тепер лише існує. Весняним містом бреде жіноча тінь. Тінь, яка носить сукню від Прада, підходить до смутного мосту біля брудної ріки, довго стоїть, думає…
А що їй ще робити?.. Манікюр ідеальний, макіяж густим серпанком вкрив обличчя... хіба можна на ньому піймати живу емоцію?..
Їй навіть не треба думати про вечерю, бо навіщо тоді кухарка. Їй можна взагалі не думати… Якби тільки можна було жити й не думати?..
Повільно спускаються над її містом сутінки. Густий смок заповнює вулицю. Певно, година-пік. А можливо, це сморід бруду її існування?
Двері її квартири темно-зеленого кольору. Забаганка чоловіка. Меблі світло-пастельні, й чорна кицька на шкіряному дивані кольору слонової кістки. Чорна кицька…
Ні, Ви не подумайте, Вона щаслива. У неї дуже вдалий шлюб, ідеальний шлюб, ідеальна зовнішність, ідеальне виховання. Ідеальні друзі.
Друзі… Її подруги переймаються проблемами виховання дітей: ну там різні щеплення, підгузки, дитсадочки, няні, репетитори – загалом все найкраще. А Вона… Чому Вона не має дітей? А, згадала… чоловік ще не хоче. У нього стресова відповідальна робота – дипломат. Дитина буде заважати вночі спати. А якщо Вона погладшає, як з’являтися на світських тусовках. У його дружини має бути ідеальне тіло, тому ніяких тістечок, цукерок, дітей... Попереду перспективне майбутнє. Можливо, Брюссель! І загалом, вони ще молоді…
Хіба чоловік не правий? Як завжди, в усьому правий. Бездоганний. Ідеальний.
Так думають усі навколо.
А вона стоїть і дивиться в темну воду річки, якою уже давно пливуть її тюльпани.
Чому вони не розлучаться – бо в них ідеальна сім′я, а ще розлучення зруйнує кар’єру чоловіка. А ще, що Вона, «нафарбована пуста лялька», що вишукано пахне «Шанель», може робити сама, коли наважиться піти. Та й куди їй іти?
Їй, випускниці престижного вишу? Це ж треба в ХХІ столітті вивчитися на музиканта?
Ці слова чоловіка, напевне, вже давно приклеїлися до неї і стали її думками, сірою тінню, що слідує поруч і отруює, як чад від авто квітуче місто, сенс її життя.
Жити, як він, думати, як він. Хіба це не щастя? Хіба це не призначення жінки на землі? Куди б Вона пішла після консерваторії – вчителькою музики в школу? Ні! Він її рятівник. Білий лицар на коні, щоправда на «Лексусі»(на конях боїться їздити, з усіх тварин любить лише котів).
Боже, але це її мрія. Не лише її, а кожної наївної дівчинки. Та хіба можна так карати за мрію? Так принижувати?
А воля так близько… Ось вона… Треба тільки переступити парапет і все… А далі холодна, каламутна вода. Та що та вода у порівнянні з поверненням додому…
Як раніше все було просто. У школі Вона сиділа з хлопцем за однією партою. Він писав їй вірші, складав пісні, малював портрети. Так кохати умів хіба що Данте. Ті почуття балансували на фібрах свідомості й несвідомості. Вони літали удвох у нічному небі та слухали казку місяця. Всесвіт посміхався. Він бачив усе. Але ці підлітки були особливі – справжні, щирі. Але нащо виходити заміж одразу після школи за якогось провінціала-романтика, коли перед тобою справжнє майбутнє?.. Майбутнє!..
Якась невидима сила не дає можливості зробити «бажаний» крок. Робить ноги важкими, але веде їх в інший бік. Куди Вона йде? Чому йде? Адже неподалік її авто, шофер. Як можна водити машину з "курячими мізками"? Послуги шофера коштують дешевше, ніж ремонт «Бентлі». Як завжди ідеально правий. Її чоловік ідеальний.
Куди йдуть її ноги? О Господи, додому. За десять хвилин чоловік прийде з роботи. Треба ще прийняти душ, переодягтися й прорепетирувати ідеально посміхатися. В ідеального чоловіка має бути ідеальна дружина.
- Добрий вечір, коханий? Як твої справи? Чи вступить Україна в ЄС? Який курс акцій на фондовій біржі європейських металургійних компаній? Курс долара в нацбанку України?
…………………………………………………………………………
Ідеальна посмішка…
Немає коментарів:
Дописати коментар