Добрий вечір. Давно не заходила сюди. Кінець року, вибачайте. Мушу й уроки проводити, й іспити приймати, опрацьовувати документацію. З цього пригадується старий студентський анекдот (актуальний, як виявилося, в усі часи): "У Вас завтра іспит з китайської. Нічого страшного. О котрій і яка аудиторія?" І справді, усе просто, а життя продовжується. Сьогодні мовчати не можу, бо ж філолог. Отже, хто ж вони такі, ці філологи. Учителі? Ні ж бо. Точніше не зовсім. Оскільки справжній філолог наскільки любить мову й літературу, що задихається в межах навчальної програми, а ще любить волю, можливо, більше за своїх вихованців. Не терпить обмежень навіть заради репутації й престижу. Зазвичай уявляють філологів такими собі дідусями й бабусями, сивими й мудрими, що говорять таке, чого майже ніхто не розуміє. Чому так? Дехто думає, що це напрочуд нудні люди або ж геть відірвані від життя. У цьому, певне, є доля правди. Можливо, ті, що мали бути птахами, але з якихось причин таки не полетіли, народилися філологами, до кінця не зрозумілими людям цієї планети.
Що буде з філологом, коли його помістити в школу?
