З різдвяного неба летіли білою вуаллю сніжинки. Наче літні метелики, поспішали до ліхтарів, де творилося справжнє диво - в обіймах з вітром-хуліганом кружляли маленькі красуні під спів колядників. Старе кіно: чорна ніч і білі сніжинки. Стрічка, яка пахне мандаринами й гілочкою ялинки, від якої трохи зимно. Фільм, який дивляться із захопленням діти, поки одна зі сніжинок не впаде в око. Легко й безтурботно кружляли тендітні танцівниці - ще б пак, їм випав казковий різдвяний політ, ніч, коли небо чує всі бажання. "Я хочу стати крижинкою, щоб зранку сонячне проміння мінилося зайчиками", - сказала одна сніжинка. "А я мрію перетворитися на росинку й напоїти перший пролісок", - прохрипіла трохи застуджена друга. "А я... я не хочу взагалі падати..." - ледь чутно прошепотіла третя. Тієї ж миті стрімкий вітер підхопив граційних віртуозок і поніс то вище дахів, то вище хмар. Вітер стукав у шиби вікон, задував свічки, холодив чай - розважався, як умів. Сніжинки сором'язливо сміялися й продовжували танцювати. Новий друг відчинив для них вікна квартир. Довго затримуватися не можна - заплачуть і розтануть. Скажено хурделицею проносилися вони з квартири в квартиру, лишаючи по собі морозне вітання. Аж доки не почули легеньке схлипування з кімнати. Вітер таки добешкетувався, розбив шибку, розбудив дитину і ... гайнув у поле. Але завії цієї ночі серед поля не буде - сніжинки лишилися тішити налякану дівчинку. "Хто ви?" - спитало дитя. "Ми твоя казка". І сніжинки заспівали колискову про котика, ніжно кружляючи над щічками дівчинки. Лоскотали її носика, гойдалися на віях. Спочатку злякана, потім здивована, малеча заспокоїлася й заснула - вона потрапила в справжню казку. У кімнаті пахло ялинкою й віяло теплом від каміну. Щічки дівчинки пащіли рум'янцем. А сніжинки почали танути першими сльозинками. Одна впала росинкою на чоло дитини - ніколи не сумуватиме тепер, не думатиме про погане. Друга до ямочки на щічці притулилася - усміхатиметься дівчинка чарівно, і світ їй відповідатиме тим же. А третя лише до мізинчика дістала, але слізкою кришталевою аж до серця потрапила. Зросте дівчинка не крижаною, а справжньою, доброю, бо життя - це казка, яку кожен пише сам... Увечері мама здивовано дивилася на донечку, що завмерла під ліхтариком, розглядаючи снігопад. Очі дівчинки промінилися якоюсь сакральною дитячою мудрістю - казкою. Мама довго розгублено чекала...
