Сьогодні день народження Хемінгуея - одного із покоління втрачених. Що ж утратили вони, ті, які пережили війну? Спокій? Затишок? Чи частинку себе?..
У прозі Хемінгуея тісно переплелися фрагментарна журналістика та глибокий художній підтекст. Із полю бою він переніс пропечене болем і просякнуте кров"ю слово в царину літератури. Лауреат Пулітцерівської та Нобелівської премії. У школі вивчаємо алегоричну новелу "Старий і море". Поза партою читаємо "Прощавай, зброє", "По кому подзвін", "І сонце сходить". У кожного, певне, є свій улюблений роман Ернеста Хемінгуея. А мені подобається коротесенька новела "Кішка на дощі". Коти відігравали важливу роль у житті митця. 57 кицьок "виховав" письменник, зокрема знаменитих шестипалих. Може, коти - символ тотальної людської самотності...
Героїня просто просить кицьку, а її чоловік не чує. Просто не чує... Після війни, утративши все, він просто не чує її...
А вона... ні, не флоберівська пані Боварі - жінка свого часу. Вона хоче жити - він читає книжку. Тож текст - алегорія нашого життя і 3 хвилинки Вашого часу...
"Вона поклала дзеркальце на туалетний столик, пішла до вікна й визирнула надвір. Уже сутеніло.
— Мені хочеться гладенько й туго зачесати коси назад і стягти їх у великий вузол на потилиці, щоб відчувати його,— сказала вона.— І хочеться посадити на коліна кицю і щоб вона муркотіла, коли я гладитиму її.
— Он як? — обізвався з ліжка Джордж.
— А ще хочу їсти за своїм столом, і мати своє столове срібло, і щоб горіли свічки. Хочу, щоб була весна, і хочу розчісувати коси перед дзеркалом, і хочу кицю, і хочу мати нові сукні.
— Ну, годі вже. Візьми щось почитай,— сказав Джордж. Він знову читав.
Його дружина дивилась у вікно. Надворі вже зовсім посутеніло, і дощ так само поливав пальми.
— А я все одно хочу кішку,— сказала вона.— Хочу кішку, і край. Зараз же. Коли вже не можна відпустити коси чи якось розважитись, то хоч кішку можна".
Немає коментарів:
Дописати коментар