7 квітня 2015 року
виповнюється 70 років поету-модерністу – Голобородьку Василю Івановичу. Творчість
нашого земляка знайшла поцінування не лише
в Україні, а й далеко за її
межами. Разом із усім світом
захоплюємося багатою метафорикою та глибокою міфологізацією й символізацією
поезії, що вийшла з-під пера митця. Така
творча манера письма була властива
французьким сюрреалістам і прорвалася енергетичним спалахом творчого феномену на
Сході України. Життєдайні птахи Василя Івановича заполонили небокрай, створивши філігранний
краєвид ментальної літератури, який трансформувався
в дискурс. Поезія сповнена одивнення,
вона не відображає час, а вивищується над ним, змушуючи читача випереджати себе
інтелектуально, не лише розкодовувати архетип, а й передбачати візію. Перед
нами вербалізоване мислення людини нового часу, виражене у верлібрі. У
ньому орнаментом генетичного коду прописано одвічну приналежність луганців до України:
Умочу пеннзля в квітучі вишні,
намалюю йому біле чоло,
а на чоло трактори вийдуть
і хрущі загудуть, як село.
А на чолі маятимуть крила –
зелені крила доріг навесні…
І викопаю у чолі очей криниці,
щоб набирати відром пісні!
Я хочу напитися води „Катерини”,
захлинутись в аральських пісках,
обмитися в пожежах Чигирину,
щоб вишень добра принести в руках.
Щоб порізати хлібину правди,
сіллю справедливості посипати по землі!
Я хочу піти у білий празник
і стерти об дорогу не одні постоли…
Хочеться вірити, що птахи
поета не оминуть нас цієї весни,
принесуть на своїх крилах надію і силу, заспівають осанну миру у великодньому
небі України.
Немає коментарів:
Дописати коментар