(Я, надеюсь, действительно все).
Будут книжки читать они снова,
О любви, о друзьях, о весне.
Снова скажут писать сочинение –
«Как вы лето свое провели».
Что писать им тогда? Про мгновения,
Когда танки стреляли вдали?
Про разрушенный город и улицы,
И про взрывы в десятке шагов?
Как все тучи от выстрелов хмурятся,
И про брошенных там стариков?
Что писать им тогда? Про развалины?
И про тот минометный обстрел?
Про соседей, что были там ранены,
И про тех, кто сбежать не успел?
Что писать им тогда в сочинении?
Про тревогу, опасность и страх?
Про подвалы, где жили неделями,
И людей с автоматом в руках?
Прекратите же вы наваждение!
И услышьте детей голоса…
Чтобы им не писать в сочинении:
«Наше лето… забрала война».
Цей провіщій вірш написала вчителька з Луганщини в червні 2014 року, коли її рідне місто потерпало від ударів тяжкої артилерії. Для нас, мешканців Сходу, життя поділилося навпіл: те, що було до війни, і те, що відбувається зараз. Зичу всім МИРУ у Міжнародний день МИРУ. Невипадково пишу це слово з великої літери й великими літерами. Лише втративши, ми зрозуміли його значення . Я раніше так спокійно розповідала учням про довоєнний і післявоєнний періоди в літературі, і лишень зараз розумію, який кульмінаційний цей поділ.
Війна таки забрала їх літо... Сьогодні Різдво Пресвятої Богородиці. Лишається молитися, щоб дітям лишилося дитинство, солдатам-захисникам життя й здоров"я, а всім нам МИР.
Немає коментарів:
Дописати коментар