Останні штрихи до моєї педагогічної повісті, які неодмінно втіляться в цілісність. Багато вражень, відчуттів... Як же мало ми, педагоги, насправді знаємо одне про одного, як не вистачає нам неформального спілкування. Особисто я відкрила для себе живий, активний методичний обмін не тільки на уроці, за столом, партою, у школі, а й у музеї, кав"ярні, високо в горах, ошатних замках і палацах, при канделябрах і свічках. Це переконує, що Учитель - жива людина, цікава, яскрава, харизматична, а не наглядач у спідниці чи краватці. Саме такими виявилися педагоги Гусятинщини. Вразили своєю молодістю, енергійністю й увагою очільники району, гармонійне поєднання молодості й досвіду. Де б не опинилася, скрізь відчувала себе комфортно й затишно... Інакше й бути не могло - це МОЯ КРАЇНА.
Дім... милий дім... Прокидаюсь, а не вистачає-таки Увисли). Занадто рано розбудило сонечко, бо я на Сході, а увечері здається, що день минув зашвидко, бо я не на Заході...
Далі буде... Потрібен час, щоб все переосмислити, обміркувати. Я за місяць побачила більше України, ніж за 33 роки життя... Поки що просто "ДЯКУЮ", а далі думка сформулюється, а клавіатура допоможе зафіксувати її.
Немає коментарів:
Дописати коментар