12 обручів життя Богдана-Ігоря Антонича

Сьогодні День народження в малозрозумілого, маловивченого, інакшого для своєї часової площини поета - Б.-І. Антонича. Знайомство з його творчістю на уроках української літератури відбувається непросто, але якщо вже хто вчитається, то залишеться фанатом вічноюного поета назавжди. 

Далі цитата від  маестро вивчення творчості Антонича - Патріарха сучасної української літератури - Юрія Андруховича: 

 «Постать Богдана-Ігоря Антонича (1909-1937), поета, критика і есеїста, перекладача, багатообіцяючого прозаїка, без сумніву, є однією з ключових в українській літературі нового часу. Поява Антонича на початку тридцятих років у самому середохресті українського літературного життя була настільки ж бажаною, наскільки й несподіваною. За дивними і ніколи не прогнозованими сплетіннями особистої долі, історичних обставин і пов'язаних з останніми аберацій суспільного сприймання, Антонич може вважатися поетом, надовго викреслюваним із нашої пам'яті. У той же час його прижиттєва ситуація була радше сприятливою. 1928 року різнобічно обдарований юнак, виходець із лемківської глушини, де народився і провів дитинство у священичій родині, переїздить до Львова — безперечного суспільного й духовного центру Галичини, вступає там до університету. Практично відразу ж звертає на себе увагу викладачів і товаришів по навчанню, демонструючи неабиякі здібності і високу працьовитість. Уже в студентські роки дебютує в періодичних виданнях як літератор, більше того — у двадцятидвохрічному віці стає автором власної ориґінальної збірки поезій «Привітання життя» (1931). По закінченні університету (1933, філософський факультет, відділення слов'янської філології) отримує відразу декілька пов'язаних із успіхами в навчанні пропозицій, серед яких — стажування за державний кошт у болгарській столиці. Проте Антонич обирає шлях вільного літератора. Вільного — в усіх аспектах цього непростого поняття. Бо як тільки починаємо згадувати Богдана-Ігоря Антонича, з неминучістю відчуваємо владне і захопливе вторгнення таємниці, загадки, містерії. Проживши менше, ніж двадцять вісім років, поет відійшов до кращого зі світів, лишивши нам чимало запитань, або — так, здається, точніше — відчуття насиченого заледве чи не субтропічними випарами простору для припущень і домислів. Українське літературознавство відносно мало уваги приділило проблемі Антонича й інакшості чи, скажімо, Антонича як інакшого, сконцентрувавши зусилля якраз на протилежному». 

Сьогоднішній вечір не може мминути без поезії Антонича. Одна з улюблених... 

05. СТАРЕ ВИНО

В  холоднім  сутінку  сухого  льоху  
по  стінах  тиша  кане  зерном  граду.  
І  п’яний,  м’ятний  запах  винограду,  
й  ряди  пляшок,  що  в  сповитку  із  моху.  

В  цю  кучугуру,  мов  у  землю  соху,  
вбиває  час  плісні  кошлату  шпаду.  
Пляшки  набрякнуть  у  тісноті  спаду  
і  тріскають,  немов  струки  гороху.  

Вино  в  пісок  усякне,  червінь  рож  
увійде  в  зелень  мохового  прута.  
І  ми,  буває,  нашої  також  

бажаєм  дійсності  розбити  стіни,  
дарма,  що,  може,  кинувши  їх  пута,  
ми  б  розіллялись  на  незнані  ріні.