Новорічна казка

Нарешті й до її містечка прийшла справжня зима. Випав лапатий, розлогий сніг, мороз затято лоскотав щічки, а в будинках господині прибиралися й готували святкову вечерю. 

До затишної оселі Міланки сьогодні завітає багато поважних гостей. Недаремно матуся зранку заплела її неслухнянене волосся в довгі коси, із яких виклала візерунок. Тільки давили шпильки дівчинці, від такої краси свербіла, навіть боліла голова. Сукню Міланці теж одягли нову. Татко привіз із-за кордону. Ніжно-блакитну. Колір личив до завжди з подивом розкритих на увесь білий світ оченят. До такої вишуканості пасували сатинові балетки, виготовлені взагалі на замовлення - занадто тендітну й маленьку ніжку мало дівча.

Близько десятої почалося. Якісь жінки у вечірніх сукнях із чоловіками у фраках заполонили їх велично вбрану вітальню. Завдання Міланки було дуже просте - стояти й мило, по-янгольськи посміхатися (як вона вміє). Жінки були в захваті від зачіски, сукні та дитинно-чистих оченят. У Міланки аж тіло почало свербіти від обіймів і поцілунків чужих людей. Вона марно намагалася знайти в натовпі маму,  страшно кортіло притулитися до неї, заховатися за неньчиною спиною, заспокоїтися від аромату парфумів з тонкою ноткою барбарису. 

Хтось взяв Міланку за руку й відвів у дитячу. Це була няня. Там, на щастя, уже зібралося близько 10 дітей. Дівчинка зраділа, хоч погратися буде з ким. Але ті навіть не намагалися затоваришувати. Кожен тримав у руках айфон, так щоб видно було модель. Звісно, у Міланки теж був айфон-6, але вона навіть не пам"ятала, де він лежить. Дівчинка, розуміючи, що  господиня і має влаштувати розваги, намагалася заохотити гостей до різноманітних ігор. Але діти презирливо посміхнулися, увімкнули ґаджети і все...

У новорічну ніч у власному будинку Міланка почувалася зовсім самотньою...

Дівчинка вирішила причаїтися у своєму улюбленому місці в домі. Це горище, облаштоване нею самою, як дитяча казка. Саме сюди вона винесла іграшки, бо тато вважає, що в 10 років гратися вже недоречно. Тут стоїть її старий рояль, від якого в мами болить голова. Тут давнє крісло-гойдалка. І найголовніше тут мешкає Вільям. Рудий кіт, якого Мілана кілька тижнів тому знайшла на вулиці й потайки принесла у свою казку. Батьки суворо заборонили тримати вдома тварин - у них занадто дорогі меблі від європейського виробника. Вільям? Бо саме зараз Мілана читає Шекспіра. Завдяки електронній книзі батьки не можуть контролювати, що читає донька.

Тут вона почуває себе щасливою. Тут світ її дитинства. Дівча розплітає свої старанно укладені модною витинанкою коси, довгі русяві пасма оповивають плечі. Підсовує ближче до вікна крісло-гойдайлку, на колінця швидко вкладається  кіт. І тут почалися дива.  Потихеньку заграв старий рояль. А сніжинки за вікном закружляли у вишуканому вальсі.  Годинник показував за 5 на 12. Над сусідським будинком пронеслися олені. Дід Мороз хутко спустився в димар. Потім був наступний будинок, ще наступний... 

Але в їхній димар Дід Мороз не став спускатися, бо давно запримітив маленьку дівчинку у вікні. Несподівано старий добродій опинився коло Міланки. Він обійняв дитину  й сказав, що її самотність минеться. Вона має помічати все навкруги, а коли виросте, то неодмінно стане письменницею, яка буде писати казки для дітей. Дідусь поцілував Міланку в чоло - і дівча заснуло. 

Зранку батьки були вражені, що їхня донька, замість вишуканої вечірки, сховалала на горищі й спить, та ще й з брудним рудим котом. Тато поніс Мілану на руках до спальні. А мама почала шукати знаменитого психотерапевта, аби щось таки робити з дитиною...

P.S. З Новим роком!!!!!!!!!!!!!!! Шановні дорослі, не забудбудьте у свята про дітей, бо вони чекають дива, осільки самі по собі уже є дивом)