Фото

Фото

субота, 27 лютого 2016 р.

Про "погані" новини для вчителя


Які новини можуть бути поганими для педагогів? Найгірше, коли біда в дітей. Але не всі такої думки. Продовжую читати критичні статті про освіту з метою аналізу та пошуку відповідей. Учора знайшла ще один корисний допис, щоправда російською мовою, про проблеми освіти України. 

Отака промовиста ілюстрація і не менш вражаюча назва "Коллапс образования в Украине: плохие новости для учителей и преподователей". До написання статті автора надихнула статистика "20 лучших систем образования в мире". Так, України в рейтингу топ-20 немає. Але навіть це не є поганими новинами для вчителів і викладачів. "Однако, дорогие учителя и преподаватели, нам и нашим детям не нужны ваши трудовые подвиги, рассказы о низкой зарплате и прочие сантименты, которые давят на жалость, но не дают ответа на вопрос: что мы получаем, когда приводим ребенка в школу, жалея вас, вникая в ваши проблемы и старясь при этом еще помочь вам материально. Практически ни-че-го". І що ж? Наприклад,
я за часи навчання жодного разу не чула "сантиментів" від викладачів, здобула знання, які знадобилися. Сьогодні я сама вчитель, але не обговорюю ні з учнями, ні з їх батьками свою заробітну плату, не потребую жалості ні від кого. 
"Потому нашим освитянам остается только с ужасом наблюдать, как польские вербовщики заходят в ваши классы и забирают к себе тех, кто хочет учиться и кто готов платить за учебу. И останутся освитянам только несчастные дети из бедных семей, которые не могут оплатить образование за рубежом своим чадам.Тогда, наконец, наступит баланс — несчастье будет учить несчастье, чтобы уровень несчастья в стране был неизменным". А це вже відвертий цинізм, кастовий розподіл. Пригадую митців, які балансували на межі бідності, не визнані сучасниками. Сьогодні їх творіння коштують мільйони доларів, а тоді... Яке зле міщанство... Далі воно загострюється: весна ж бо. 
"Далее трудовой подвиг из школьніх и университетских классов переместится на огороды — в натуральное хозяйство, где за выборкой колорадских жуков и прополкой буряков, можно будет вспоминать о тех славных деньках, когда учитель был авторитетом, потому что он давал путевку в жизнь, а не отбывал каторгу в школе в духе «дня сурка» на протяжении нескольких десятков лет.". Якось так. А далі разюче  до потворності наведена цитата Гессе. Що ж, "гра триває"... 
Не можу зрозуміти, чому так гидко? Навчатися в Польщі, лікуватися в Ізраїлі, відпочивати в Туреччині. А вдома, виходить, поливати всіх брудом. І це є санація, перезавантаження чи реанімація системи? Навіщо, тут же бідні лишаться? Бідні... Нещасні... 
Комплекс меншовартості, постколоніальної залежності, грубе міщанство, ментальний песимізм та пришпилькуватий цинізм гальмують процес адекватного розвитку. Пророче звучить Шевченко:
Якби ви вчились так, як треба, 
То й мудрість би була своя. 
................................................
А то залізите на небо: 
«І ми не ми, і я не я, 
..............................................
«Добре, брате,
Що ж ти такеє?»
«Нехай скаже
Німець. Ми не знаєм».
Отак-то ви навчаєтесь
У чужому краю!
...............................................
 І всі мови 
Слав'янського люду – 
Всі знаєте. А своєї 
Дас[т]ьбі… Колись будем 
І по-своєму глаголать, 
Як німець покаже 
Та до того й історію 

Нашу нам розкаже...

Я жодного разу не була за кордоном. Але візуально уявляю собі специфіку навчання, оскільки читаю статті, переглядаю фільми. "В школу - за рубеж".Можу зробити висновок, що суспільство інших країн поважає свою освіту й підтримує. Хоча ідеальних освітніх систем не існує, такого тролінгу  немає більше ніде. Дякую Ользі Почтаренко за позитивний флешмоб-підтримку. А бідність... вона має свій шарм, тому часто інтелектуальна. Щастя ж вимірюється не привілеями, закордонною освітою. Це щось значно більше...

Немає коментарів:

Дописати коментар