Сватове-Хуст. Скайп-урок літератури рідного краю

Сьогодні багато критикують різноманітні конкурси, "Учитель року" зокрема. Але саме завдячуючи участі в ньому, наразі маю багато друзів-колег з інших регіонів України. Ми жодного разу не зустрічалися, лише спілкувалися в соцмережах. Так, в одній із розмов із Олесею Василівною Калинич  виникла ідея познайомити й дітей. Новітні технології в допомогу. Крайній Захід і Схід, між нами велика відстань, але ми одна неподільна Україна. 

Урок літератури рідного краю минув в атмосфері   вільного спілкування. Без вистави. Шаблону. Завчених реплік. "Неправильних" відповідей і зауважень. Закарпатці познайомили нас зі своєю непростою історією, розвіяли міфи, накопичені десятиліттями, презентували творчість лауреата Шевченківської премії Петра Мідянки.  Поезія лунала, як гірська ріка. Ми наче побували на мить у Карпатах. 

9-А мав повну свободу в підготовці. Пишаюся їхнім серйозним підходом. Самостійно на просторах ФБ познайомилися з Василем Голобородьком, проконсультувалася щодо вибору вірша. Але зупинилися ми на ліриці Любові Якимчук. Саме вірші цієї авторки відображають наш часопростір. Особливо актуальним для нас є цей текст:

він каже: розбомбили школу до якої ти ходила

він каже: їжа закінчується, грошей немає

він каже: гуманітарка з білих фур — єдине наше спасіння

він каже: гуманітарка щойно полетіла снарядами

школи немає

як це, коли, школи немає?

вона порожня, вона дірява чи її зовсім немає?

що сталося з моїм фото, що висіло на дошці пошани?

що сталося з моєю вчителькою, яка сиділа в класі?

він каже: фотографія? кому потрібна твоя фотографія?

він каже: школа розплавилася — ця зима надто гаряча

він каже: вчительку я не бачив і не проси мене дивитися

він каже: бачив твою хресну — її вже немає

тікайте

киньте все і тікайте

залиште хату, погреб з абрикосовим варенням

та рожеві хризантеми, що стоять на веранді

собак пристрельте, щоби не мучилися

кидайте цю землю, кидайте

він каже: не верзи дурниць, ми щодня кидаємо землю — на труни

він каже: усе буде добре, порятунок вже скоро

він каже: гуманітарка вже йде

Ми розказали дітям-закарпатцям і готові розказати на увесь світ, усім скептикам і цинікам, що це жахливо, коли бойові снаряди поцілюють у твою школу, твій дім. Нам дико чути про те, що комусь потрібні відеокамери для спостереження, хтось готовий відправити всіх учителів на город, бо невдахи. А МИ ХОЧЕМО МИРУ. РАДІЄМО МОЖЛИВОСТІ ХОДИТИ ДО ШКОЛИ. БАЧИТИ ОДИН ОДНОГО. І МИ ДУЖЕ РАДІ, КОЛИ НАС ХТОСЬ ЧУЄ.

Дякуємо Олесі Василівні за творчу співпрацю, переконані, що на цьому наше знайомство не завершиться, цього передусім хочуть діти. А ще висловлюємо слова вдячності районній бібліотеці імені Т.Полякова за надану технічну підтримку в проведенні уроку. Миру нам усім, добра та толерантності.