Весняна казка

Блакитний вітер розкуйовдив моє волосся, строго й старанно прибране зранку. Це він, пропахлий цигарками бродяга, вигнав весняного дня з цвілої установи, у якій працюю. Не дозволив сісти в симпатичне жовте таксі, а посадив у карету, запряжену не щурами, а справжніми кіньми. Дикун! Карета зупинилася на галявині, де було багато сонця, від якого мружилися і плакали очі. Мої зеленаві очі зацвіли пролісками, а вітер-хуліган тим часом зривав мою жалобну сукню. Що я йому зробила?

Я кричала, а він гамував мій крик століттями мовчання.  Плакала, а він поливав моїми слізьми конвалії. Я помирала, а моя підла душа, повія зіпсована, танцювала з ним у височині під пісні Едіт Піаф, якими прорвалося моє дихання на останньому подиху. Він навіть не дозволив прикрити руками промерзле тіло. Натомість малював весняний бодіарт. По мені цвіли фіалки й проліски. Чому вважають, що земля щаслива, коли квітнуть квіти? Ви не здогадуєтесь, як їй холодно, вогко. Він не грів, а поливав холодним дощем, тіло квітнуло, а душа огорталася пліснявою, сумерками бездонної ночі.

…………………………………………………………………………………..

-         Іди до молодих. Я хочу спокою.

Зачинила розбите грозою вікно. Сім крапель валеріани в чай і півтори години до ранку. Отакий він спокій…