Сучасний школяр трохи втомився писати твір-монолог для прискіпливої вчительки, яка буде далі його (твір) "на помилки перевіряти". Чому б не переадресувати міркування підлітків їхнім одноліткам, але в іншу частину країни. Саме так і продовжилося наше знайомство з гімназистами закарпатського міста Хуст. Вирішили почати зі Сходу на Захід: ми відправили листи, а сьогодні нарешті отримали відповіді.
Прекрасно розумію відчуття своїх учнів, оскільки й сама отримала лист від Олесі Василівни. 9-класники посміхнулися. "Ви таки теж написали)" Щоб зрозуміти дитину, треба разом із нею жити її проблемами, радощами, перемогами й невдачами. Тому вчителі - вічні діти, яким ніколи дорослішати.
Тримаючи в руках листи, покоління девайсів і ґаджетів спробувало окреслити асоціативне коло, чим відрізняється звичайний паперовий лист від електронного, переписки ВКонтакті. Виявилося, що
- лист пахне чиїмись руками чи парфумами;
- за ним відчувається особистість;
- від листа йде тепло;
- його доводиться довго чекати, і це очікування приємне;
- це романтично;
- це незвично;
- коли пишеш від руки про себе, розумієш краще самого себе.
Тож передаємо привіт нашим новим друзям із Закарпаття. У нас вечоріє. Сонечко йде до Вас. Усміхненої весни й веселих канікулів. А ми починаємо відпочинок лише з 4 квітня. Тож надішлемо відповіді цієї п"ятниці. До нових зустрічей!
Рада за свой 9-а)Спасибо, Оксана Владимировна, за новые, положительные эмоции детей))новые знакомства. А для меня письмо -это ещё и сохранённое "сегодня" для будущего. Так интересно читать письма написанные несколько лет назад. Они дают возможность материаллно ощутить, прошлое. От электронной переписки таких ощущений нет.
ВідповістиВидалитиКоли отримуємо щось нове, чомусь втрачаємо щось старе. А чи можна водночас рухатися вперед, не відставати від часу, і в той же час берегти минуле. Не втрачати "щось" важливе для тебе і тих, хто поруч. Ось ми й пробуємо.
Видалити