Коли школа не зовсім школа

Канікули - дивовижна пора, яка дозволяє апробувати школу як не зовсім школу, учителя як не зовсім учителя, телефон як не зовсім телефон. Сьогодні дозволила вчити себе. Між іншим, уперше в житті потрапила в селфі) І це не жарт! 

Я умію користуватися телефоном як телефоном, як ліхтариком, калькулятором і навіть фотоапаратом, про інші функції лише здогадувалася) Тож 9-А люб"язно погодився провести лікбез для учительки. Ви думаєте: ми балувалися? Зовсім ні! Працювали над проектом "Мій Шевченко". Певне, і у Вашу школу надійшло запрошення взяти участь у конкурсі МАН. Нас зацікавила номінація "Відеоматеріал". Щоправда наш проект вийшов за межі конкурсу. Ох, ці межі. Життя безмежне!!! Але про результати проекту пізніше. Ми ще нічого не бачили. Тим паче, учителька нічого подібного в житті не робила. Повний профан. Одна надія на учнів!

Прогулянкою містом у пошуках краєвидів, актуальних до слів Шевченка, ми готувалися до ДПА: повторювали правила. І звісно ж, спілкувалися. Так класно відірватися від комп"ютера і спостерігати за таїною пробудження природи.

Весна ще така ніжна, зовсім не смілива. Зустрічати її під читання "Кобзаря" - цікаво). Ми вирішили, що Шевченка не можна виривати з контексту. Учні мають надзавдання - прочитати всю збірку. "Кобзар" - це роман у віршах, не можна вихопити текст із контексту. Не вписуємося ми у формат конкурсу, але то зовсім не важливо, оскільки ВЕСНА. А ще Шевченко напрочуд по-сучасному звучить. Хлопці-репери говорять, що в його тексті присутні "біти". Легко читається речитатив.

Ні, це не русалонька, а Коля). Не турбуйтеся, усі живі й сухі: досвідчені туристи.

 Завтра побачимо, що поназнімали. Якщо вийде, поділимося з Вами. Коли ні, спробуємо ще) Усміхненої весни всім!!!