Аромат меліси лився на неї... Розгублений Майк лив на дівчину чай з мелісою, медом та льодом, рецепт приготування якого довго шукав в інтернеті. Це ж улюблений напій Меліси... Дівчина важко приходила до тями. Активне весняне сонце виявилося напрочуд спекотним та ще й плюс 451 градус по Фаренгейту (саме Бредбері був завантажений на айпаді дівчини) зробили свою справу - Меліса знепритомніла.
Кілька крапель прозорої терпкої рідини полилися по блідих щоках дівчини. Вона розплющила свої дитинні ніжно-блакитні очі й довго-довго та ніжно-ніжно дивилася на Майка. Точно перегрілася. Коли б лікаря не довелося викликати... Міркував хлопець. Останнім часом їхні стосунки зайшли в глухий кут. Меліса закрилася в собі, жила в книгах, а він не був схожий на героя її романів. Не міг підтримати розмову про Гессе, не розумів нічого в романах Кавабата, нічого не чув про Лотмана. А зараз її погляд ... був насичений чистотою весни. Вона нагадувала маленьку дитину, яка заблукала в складному лабіринті власного подвір"я. Почали сходитися люди, пропонувати допомогу, викликати швидку. Ні. Він нікому не віддасть свою Мелісу. Майк підхопив дівчину на руки й поніс до білого готелю, у якому вони день тому оселилися. Як давно він не носив її на руках. Меліса була легесенькою, як пір"їнка. Біляве волосся роздмухував вітер, а під майже прозорою шкірою текла, здавалося б, блакитна кров. Таких, як вона, більше немає. Меліса видавалася йому не з його часу й виміру. Можливо, навіть з іншої планети. До кінця не зрозуміла. Задумлива. Тендітна. Легка. Прозора. Коли вона зовсім близько, то здавалося, що десь далеко. Ніколи не з тобою. Навіть зараз Майк не відчував її у своїх руках.
У високій білій кімнаті готелю працював кондиціонер. Меліса пила свій чай і продовжувала розглядати Майка. Нарешті вона не просто дивилася, а й побачила його. Чорні, яскраві очі із запальною лукавинкою. Сильні, дужі, дбайливі руки... Ні. Він не друг. Він набагато більше. Вона пила його любов - заварений ним чай із заспокійливим ефектом. І кожна краплиночка повертала до життя.
Дивний сон бачила Меліса під час запаморочення. Вона стала дорослішою на тисячу років. Настала ніч. В айпада сіла батарея (цього ніхто не помітив), а Майк і Меліса пішли гуляти вечоровим узбережжям. Ціїє ночі зірки світили лише їм, хвилі танцювали для них, а грав десь високо сам Шопен. Далеко на луках тонула в росі та терпко пахла меліса, аромат же лився прямо в серце ...
Немає коментарів:
Дописати коментар