Чи знаєш ти,
Як сильно в душу б’є безжальний дощ?
Так, ніби він завжди чекав лише мене.
А, як болить зимовий спокій нашого вікна
Ніжно пастельний, як і твій улюблений Моне (С.Вакарчук).
ми перебуваємо в передочікуванні дощу. Це час читати. А ЩЕ ДУМАТИ. СЬОГОДНІШНІЙ ЛІТЕРАТУРНИЙ НАСТРІЙ НАВІЯНИЙ ТАКТАМИ ДОЩУ І МУЗИКОЮ "О.Е.". ЗНОВУ ПРИЙШОВ НА ЗГАДКУ ЩЕ ОДИН ТЕКСТ В.ДОМОНТОВИЧА (ПЕТРОВА, БЕРА). РОМАН "БЕЗ ҐРУНТУ". ЧИ ВІДЧУВАли вИ ХОЧ РАЗ, ЩО ЛЮДИНА, КОТРУ БАЧИте вПЕРШЕ, ЗНАЙОМА УСЕ ЖИТТЯ, ЩО ЦЕ ВОНА - ТО МУЗИКА, САМЕ МИСТЕЦТВО? ІСНУЄ КРАСИВА ЛЕГЕНДА, ЩО ДЕСЬ У СВІТІ ЖИВЕ НАША ДРУГА ПОЛОВИНКА. ТО, ПЕВНЕ, ВОНА ЗІТКАНА З МУЗИКИ, МИ ПОСТІЙНО ПЕРЕЙМАЄМОСЯ ПИТАННЯМ, ЯК РОЗПІЗНАТИ ЛЮБОВ. АВТОР ВИЗНАЧИВ, ЩО ЛЮБОВ - ЦЕ КОЛИ ЗВУЧИТЬ МУЗИКА...
"Музичне почуття прокидається разом з зоровим, сполучується з ним, переплітається, перекриває його, опановує ним. Це мелодія, яку я бачу. Це зоровий образ, який я чую. Це кохання, що розкривається одночасно в слуховому й зоровому сприйнятті.
Там на відстані передо мною йде жінка, яку я чую. Так, це вона. Це її хода, її струнка постава, золото її білявого волосся, темна синява її очей — сині волошки в пшениці!, швидкі поквапливі кроки. І голос її, яким вона мені тоді відказала на паперті:
— Ви помилилися, громадянине! Я вас не знаю. Такий дзвінкий, гнучкий і глибокий голос Я не вагаюсь тепер. Тепер я цілком певен, і ніщо не може захитати моєї певности. Ця мелодія — це вона. Це вона, ця жінка, яку я тут так несподівано зустрів, кохання до якої визначило злучення цієї музичної теми. Нею, цією жінкою, лише нею й ніким іншим згучить кожна варіяція ляйтмотиву.
Я в захопленні від цього відкриття. Мені хочеться бити в барабани, сурмити в сурми, стрибати, бігти. Я повинен з кимсь поділитися своїм відкриттям, комусь розповісти про все, що трапилося.
— Але чому насамперед не їй?"
Електронна книга
P. S. Текст ніжний, меланхолійний, сумний, як дощ... Роман для роздумів про любов під дощем... Приємної романтики Вам...
Немає коментарів:
Дописати коментар