Книга як літній відпочинок

Улітку нарешті з"являється час для відпочинку. Проблема сучасної людини полягає в тому, що вона не може покинути свої турботи. Була дещо здивована, натрапивши на допис про книгу як міжсезонний антидепресант. Але... Багатьом із нас справді потрібна книга, аби поринути у світ затишку, атмосферу інтелекту. Тож пропоную тексти колись прочитані, із приємним післясмаком. 

Отже, В. Домонтович і його роман «Дівчина з ведмедиком». Коли я навчалася, на шпальтах педагогічної періодики точилася розмова про можливість включення до шкільної програми цього тексту. Але склалося інакше. Автора називають Сфінксом, Мефістофелем української літератури. Тим більш привабливими й непересічними видаються його твори. «Дівчина з ведмедиком» спокусила легкою бунтівною і в той же час інтелектуальною іронією. Як же просто розв’язувала складні завдання з хімії головна героїня...)

  "В окремій спеціальній шафі зберігаються дитячі ляльки з тих часів, коли Леся й Зина були ще малими дівчатками. Ляльки різноманітні: є пишні в кокошниках бояришні, є просто ляльки як ляльки, з фарфоровими обличчями, жовтим канареєчним волоссям, мережаним убранням і безглуздою блакиттю очей, є Гриць з червоним поясом, а з ним — у вишиваній сорочці Маруся, а більш за все ведмежат, патлатих і кумедних. Ведмежата Зинині.

      Ведмежат мені показує Зина.

      Зина й тепер любить з ними бавитись. Ось і цю хвилину вона виймає з шафи одного з ведмедиків, бере його на коліна, пестить, цілує. У ці хвилини вона здається дівчинкою, тоненькою, синьоокою дівчинкою в довгих панчішках і з руками, вимазаними в чорнило. Дивлячись на Зину, що бавиться з своїм рудим ведмедиком, я думаю, що вона є така, як і належить бути дівчинці з синіми очима в довгих панчішках: з капризами й коверзуваннями, з любов'ю до цукерок, з бажанням, розігнавшись, посковзатись на блискуче натертому паркеті, подражнити та поперекривляти вчителів, з постійним безтурботно-веселим настроєм, коли й гадки немає, що в світі є щось темне, огидне й прикре.

      Хіба ж насправді не такою саме вона й єсть? Зина — зразок порушення норм доброчинного поводження й тримається вона з підкресленою задерикуватістю. В Зині немає нічого від доброчинности.

      Чіткий профіль, тонке, блідо-рожеве обличчя, ясна лінія губ, темно-сині, фіалкові очі, по-дитячому задерикуваті: — то Зина. Гарненька дівчина, що з неї не можна не милуватись".
   Електронна книга

  P.S. На читача чекає інтелектуальний інтертекст, захоплива гра з автором. Або ж просто любовна пригода. Кожному своє... Приємного відпочинку.