Казковий 10-А

Під час реформування освіти багато чого говорилося про домашні завдання. Їх доцільність, актуальність, нецікавість. Невже Ви гадаєте, що вчителю подобається перевіряти нудні домашки, списані з ГДЗ. Зовсім ні, скажу відверто. А ось коли завдання оригінальне - то й робота приносить задоволення всім учасникам процесу. 

"Колись ми всі виростемо і будемо читати казки". А можливо, навіть писати їх. Таке завдання отримав 10-А. Наступного уроку на мене чекав сюрприз: на робочому столі розташувалася тека з назвою "Казковий 10-А". Тож маю надзвичайний вечір - читаю чарівні й романтичні казки. У 16 романтика зашкалює! Тому ділюся й з Вами, зі згоди авторів, звісно)

Казка про соняшник

Жив колись на землі працьовитий парубок. Він допомагав батькам, косив серпом пшеницю й житом, а як їх не стало, годував так родину. Коли в селі всі ще спали, парубок, як тільки схо-дило сонце, йшов зрізати колосся, дивився, як у ньому переливаються перші промінці. І він працював, аж поки сонце не залишало обрій і не надходив час іти вечеряти. Потім спав – і знов ішов у поле, коли ще й на світ не зазоріло.

Питалися якось його люди, чим він наїдається, що від світання до смеркання працює. А парубок їм відказує, мовляв, сонце його годує. Стали люди такого дивака з тих пір звати Соняхом – прізвисько лишилось і досі, а імені не згадає ніхто.

Прожив Сонях довге й славне життя, а як помер, сини поховали його в полі. Минув  рік, і виросла на могилі диво-квітка. Вона все чекала сонечка, повертала за ним голівку, а коли воно заходило, похнюплювалася й чекала ранку. Побачили люди, що дуже вже нагадує вона Соняхову вдачу, і назвали квітку соняшником – маленьким Соняхом.

Автор анонім. Озовися, бо як оцінку поставити?
Знайшовся. Ростислав Дзюба

Казка про троянду

В одному місті жив собі бідний чоловік. Його звали Ільяс. Він не мав  дому і грошей, а їжу знаходив на смітнику. Люди завжди сміялися з нього, а деякі  могли i побити бідолашного.Колись, порпаючись у смітнику, Ільяс знайшов монету. Він так зрадів, що одразу побіг до базарної площі. Там він побачив чоловіка, що продавав лань. Ільяс спитав,  скільки коштує лань. І диво! За одну монету він міг купити  її. Люди, що стояли поряд, кепкували з торговця, мовляв, де в цього волоцюги гроші. Але, на превеликий подив всім, Ільяс дістав із кишені свого пошарпаного одягу монету.Так став жити він разом з ланню у своїй печері за містом. Він годував тварину і захищав від злих людей.Одного разу лань заговорила до Ільяса: "Ти врятував мене, і я врятую тебе. Наш великий султан занедужає і врятуєш його тільки ти". Не вірив своїм очам: лань говорила з ним.

 - Що ти таке кажеш, о дивне створіння ? -спитав чоловік.- Ти врятуєш султана і станеш багатим. Ти будеш жити довго і щасливо.

- Як я врятую султана?

 У лісі росте дика квітка, ти принесеш її султану, і він прокинеться. Я покажу тобі це місце, - сказавши це, прудконога лань побігла до лісу.Довго біг Ільяс за нею. Вони прибігли до темної галявини, вона розрослась у нетрях  лісу, укрита густими і колючими кущами троянд. Але на кущах не було жодної квітки - не можна так просто отримати квітку. Треба чимось пожертвувати заради спасіння життя.

- Ти врятував мене, хоча міг на ті гроші купити собі одяг або їжу. Ти нічого не маєш, Ільясе. Тому твоєю пожертвою стану я. Прощавай! - сказавши ці слова, лань зникла.

 Вона наче ввійшла в кущі, і зелена стіна поглинула її назавжди. Довго проплакав чоловік біля кущів троянд. Він збирався вже піти, але помітив на одній гілці білу троянду. Він зірвав її, і знесилений пішов до міста.В місті Ільяс почув, що султан занедужав і скоро помре. Чоловік швидко пішов до палацу, але його не пустили. Декілька днів простояв Ільяс біля палацу.І одного дня донька султана, побачивши з вікна чоловіка, наказала впустити його до палацу. Вона була зачарована красою Ільяса.Тільки Ільяс зайшов до кімнати султана і поклав до його ніг білосніжну троянду , султан прокинувся. Пророцтво Ільясової вихованиці збулося. Він став багатим і одружився з султаною.

Автор: Катя Лушпа

Пролунав останній дзвінок; діти, як навіжені, зустріли літо: хлопці грають у футбол, дівчата за ними спостерігають. Але найвеселіше було з Вадимом. Хлопець 14 років, жвавий, веселий, любить щось утнути, а найбільше – риболовлю.Тож йому заманилося піти на риболовлю. Зібрав друзів та о 4 годині ранку вони вже закинули вудила. Але риба, як знала, що вони ось-ось прийдуть. Пройшла година, а риби нема.  Вадим помічає біля річки красиву квіточку. Але що це за хлопець, який за квітками спостерігає. Він сказав, що змінить місцевість, а сам пішов до квітки. То був мак: листки у нього були малесенькі, а сама квітка – голуба, як джерело.

  Хлопець здивувався, що це голубий мак, який росте біля річки. Може, через нього риби нема. Думав, думав… І він помітив, що друзів то нема. Як зникли. Не сподобалося це хлопцеві  і зірвав квітку, як знав, що вона магічна.

  І тут почалося: риби, як в магазині, людей, як на святі, дерев, як у лісі. Одним словом – магія. У Вадима штани злетіли від побаченого. Що робити? Підійшов старий дідусь до нього і питає: «Хлопчик, ходімо допоможеш мені перенести ці важкі сумки». А він мовчить: упізнав одного старця, якому не допоміг і той перечепився та  впав.

  Вадим заплакав: квітка дає хлопцю ще раз опинитися в ситуації, як траплялася в його житті. Він згадав, що був один випадок, коли риби не було в річці і дівчина захотіла скупатися, що зачепилася за корягу і потонула.

  «Мак, квітка пам’яті, а голуба, як небо, бо душі померлих знаходяться там». Це були останні слова Вадима… Хлопці його так і не знайшли, і розповіли все батькам Вадима.

  Тож, допомагайте людям, а не відвертайтесь. Бо зустрінете мак, і тоді буде вам… А що з Вадимом, то він не помер, просто заблукав і повернувся додому аж на наступний день. З рибою. Він залишився тим самим хлопцем, але відіслав листа на невідому адресу, листа з побажаннями померлим на війні.

Автор: Богдан Цапко

Квітка рео 

У родині Захарченків чотири роки назад помер батько, тож мати Катерина та донька Софія проживали вдвох. Софійка навчалася в 7 класі, а Катерина працювала в школі помічником директора. Звісно, нелегко доводилося самій поратися по господарству, ще й працювати в школі, але жінка справлялася. Дівчинка Софійка дуже вірила в чудеса з казок, які полюбляла читати, сховавшись на сіннику. І ось  одного осіннього дня почалися зливи. Дощ лив не перестаючи, діти приходили додому мокрі та змерзлі, а вчителі до вечора перевіряли їх роботи. Цю осінь назвали найхолоднішою,  містом ширився грип, ця хвороба зачепила й матір Софійки. Школу закрили на карантин, а донька вже два дні не відходила від матері. Катерині стало трішечки гірше, і дівчинка раптом згадала книжку, яку не до кінця дочитала минулого тижня. У ній розповідалося, що в лісах росте незвичайно гарна квітка під назвою рео. Ця квітка колись вилікувала  аж цілу родину. Софія не довго думаючи, заходилась тепло вдягатись, схопила ліхтарик та й рвонула до лісу, доки мати спала. Вона бігла по стежинці, хлюпаючи ногами по калюжах. Обнишпорила кожну галявину, кожний ярочок, але нічого не знайшлося. Уже стемніло, і дівчинка зрозуміла, що не пам`ятає, якою стежиною прийшла, навмання пішла тією, що була ближче. Йде, собі гадаючи, яка ж вона ця рослина, і раптом бачить на дереві щось сяюче. Софійка підійшла туди, а там звисає яскраво-блакитна квітка завдовжки більше метра. Раптом, згадавши, що вдома лежить хвора матір, донька відірвала погляд від гарної квіточки, зірвавши одну стеблину, побігла швидше додому. А  тим часом удома прокинулася Катерина, якій трішки стало краще, від трав сусідки Наталі. Поглянувши, що доньки немає поряд, заходилася шукати її. Надворі не було нікого, жінка попрохала сусіда подивитися в лісі, а сама пішла  на вулицю. Нарешті, вийшовши з лісу, Софія зазирнула до кишені, діставши квітку, побачила, що вона перестала яскраво сяяти й втратила блакитний колір. Маленька дівчинка стояла пригнічена та  не розуміла, що не так сталося?! Сусід Василь, побачивши її змоклу під дощем,   відвів додому, де  ждала мати з суворим обличчям. Маленька Софійка зрозуміла, що квітка не була чарівною, коли побачила матусю, що вже одужувала. Катерина засміялася, вислухавши цю історію. Дівчинка принесла їй книжку, і мати, почитавши її, розповіла доньці, що це була лише казка про квітку рео та її чари, яких не існує. А горіти перестала рослина тому, що зламали стеблик від неї. Ось така цікава історія сталася у родині Захаренків.

Автор: Руслана Рідченко 

Древo Кенарія

Мільйони років тому один древній народ прийшов в Ясеневі ліси та поселився біля великого чарівного озера.Пройшло декілька десятків  років…Жителі почали помічати, що їхня шкіра набуває синюватого або рожевого кольору, продовження їх життя збільшилось, їх магія стала сильніше.Це з ними робило озеро.Тіранда - досвідчений і могутній маг, прийняла на себе дослідження озера. Вона зібрала найсильніших магів свого народу і назвала їх ‘’Високонароджені’’.Через деякий час з'ясувалося, що озеро - це двері в інший світ, із якого лине могутня магія. Вона одурманила голови Високонароджених і змушувала відчинити двері демонам, які ховалися в тому світі і називали себе “Палаючий Легіон”.Тіранда, яка бажала отримати міць і владу за допомогою магії, наказала відчинити ворота.

Як тільки портал відкрився, орди демонів хлинули в цей чистий чудовий світ. Маги відчайдушно билися, але демони вигравали кількістю, безжально знищуючи народ Тіранди.

Але не все було втрачено…

Кенарій - дідусь Тиранди і досвідчений друїд - знав, що потрібно робити. Він розколов свою душу на безліч уламків, вони розлетілися по всьому світу і перетворилися на дерева Кенарія,   які й досі стримують брами до Палаючого Легіону. Але…Є багато охочих оволодіти тією злою магією і вони здатні зробити  все заради цього , не думаючи про наслідки. 

Авторе, озвися. Я вражена!
Ура! Автор відгукнувся: Марина Мосіна.

Жили собі дві сестри на ім"я Тетяна та Ганна.Вони з дитинства дуже товаришували , але одного дня  посварилися через іграшку.Ні Тетяна,ні Ганна не хотіли поступатися одна одній.

 Одного разу Тетяна пішла гуляти до лісу,туди вона ходила часто. Там було дуже гарно.Галявини повні квітів та  багато звірів . У неї була  улюблена галявина,на якій цього разу була тільки одна квіточка  - ромашка. Вона її зірвала та почула якийсь дивний голос,який промовляв : "Це чарівна квітка, вона зможе виконати одне твоє бажання".Тетяна  сильно хотіла помирись з Ганною,так і вийшло.Прийшовши додому, Ганна віддала іграшку Тетяні,але та відповіла :"Ми будемо з неї грати разом".

Автор: Даша Молчанова

Казка про квітку-чарівницю

Жив у  мегаполісі чоловік на ім’я Фредді. Він працював продавцем у невеличкій крамниці. А жив  в іншому кінці міста. Фред був самотнім і часто затримувався на роботі допізна, бо вдома його ніхто не чекав і повертався додому останньою маршруткою.  Цей чолов’яга  любив помріяти і весь  свій вільний час  проводив за книгами, що дуже дивно для сучасної людини, але саме цим Фред вирізнявся поміж інших.

    І ось одного дня він, як завжди після закриття крамниці, повертався додому. Утомлений, він задрімав  і проїхав свою зупинку, через що довелося повертатися додому пішки. Фредді, щоб скоротити дорогу пішов через парк. Пройшовши майже до кінця парку, він на щось наступив ногою, нахилившись і уважно придивившись,  побачив квітку. Вона була надзвичайно красивою. Піднявши її, він пішов додому, бо не міг залишити квітку на вулиці гинути.  Фред негайно посадив її в горщик. Зранку  чоловік зрадів, адже сьогодні вихідний і можна його провести у своє задоволення. І першим, чим він зайнявся, то це шукав у книжках про цю прекрасну квітку, зовсім йому невідому, яка трохи була схожа на троянду. Але прочитавши десятки книг, він так і не зміг знайти відповідь на своє питання. Фред покинув книжки і вирішив не шукати назву квітки ,нехай вона для нього залишиться загадкою.                

       Минав ще один тиждень, тільки тепер Фредді не буде нудьгувати всі вихідні. Його запросили на виставку квітів, і він погодився, бо все думав знайти  там відповідь, що то за чарівна рослина, яка не піддається розгадці. З цього часу у Фреда з’явилися друзі, і серед них він  знайшов своє довгоочікуване кохання. Ця тендітна дівчинка,  на ім’я Амелія, була схожа на квітку, таку саму замріяну ,чарівну  і таємничу. Довгий час вони зустрічалися. І ось настав  день народження цієї красуні Амелі. Не довго думаючи, Фред вирішив подарувати їй ту саму квітку,   із якою вони були дещо схожі, він знав що дівчині дуже подобалася ця незвичайна рослина, вона ніби притягувала до себе людей своєю чарівністю і красою. Це був найкращий подарунок.

    З того часу  квітка стала для них ніби заспокійливим. Амелія і Фредді не розлучалися і прожили довго й щасливо.

Автор: Альона Колесник

Колись давно зустріти чаклуна можна було чи не на кожному кроці.Ці дивні особи заробляли собі на життя тим, що вбивали чудовиськ за допомогою магії та знімали прокляття.Інколи вони за одне замовляння вимагали цілий статок, і люди не могли їм відмовити, бо звернутися більше не було до кого.І з часом у чаклунів виникала проблема, де ховати свої скарби, та так, що би ні злодії, ні охочі поживитися їх не дістали.Це питання мучило їх не один десяток років , аж доки один із чаклунів не вигадав засіб проти злодіїв. Він закопав свої скарби в землю і наклав на них сильні чари. Наступного дня на тому місці виросла трава, та не проста, а зла, як чорт.Усіх, хто до неї наближався, вона жалила своїми колючками, і у тих, кого вона опікала, з'являлися червоні пухирі та висипи. Усі обходили те місце десятою дорогою, і скарби залишалися цілими довгі роки. 
У наш час цю траву називають кропивою,і, напевно,кожен із нас хоча б раз у житті потрапляв у цю пастку, залишену чаклуном,і тричі жалкував,що натрапив на неї. Наступного разу , як побачите кущ кропиви , пошукайте , може й під нею заховані незліченні скарби, які й досі чекають на свого власника.

Автор: Ярослав Гаращенко 

Колись дуже давно жив юнак  Павло.  Він був дуже енергійний, добрий, веселий і мрійливий. Завжди прагнув пригод.Хлопець навчався в 3 класі, але зараз мешкав у бабусі, бо були літні канікули. Павлусь обожнював свою бабусю, бо вона завжди допомогала йому, читала безліч казок, а найголовніше - пекла смачні пироги з вишнями. Її звали Галина Петрівна. Вона була старенька і любила, коли в неї мешкував внучок, бо він її розважав .У Галини Петрівни був  невеликий, але затишний  садочок із безліччю цікавих  рослин: ромашками,калиною,малиною,абрикосами,трояндами, маками, яблунями тощо.Павлусь любив там гуляти,бо  було безліч ягід та  чарівних запахів. Одного разу хлопець пішов разом із бабусею до садочка і запитав:  «Через що тут так чудово?»Галина Петрівна розповідала, що раніше була біологом та все знає про рослини, що це справжня магія. Павлусь засміявся,бо не вірив у магічний світ.Проходячи галявиною, сім'я побачила яскраво-червону квітку -мак. Павлусю вона сподобалися, тому він її зірвав ,але нічого про це не сказав.Потім  повернулися до будинку, бо час вже був їсти. Юнак миттю зрадів, бо любив ласувати. Пройшла година. Минув обід. Бабуся побачила на столі квітку та спитала : «Звідки вона в тебе?» На що хлопець зізнався про свій учинок. Йому було дуже соромно,тому Павлусь вирішав перепрохати. Галина Петрівна посміхнулася та сказала:  « Нічого страшного,я його заварю собі до чаю, аби краще заснути».Онук теж захотів, але чай із маком був йому недозволений. Бабуся вирішала задрімати,але спочатку повідомила, що напій з квіткою йому не можна пити.

Хлопчик гадав же інакше. Жага до пригод перемогла бабусине прохання. Випивши чашку чаю, спочатку Павлусь нічого не помічав, але потім у двері почали стукати. Юнак пішов дізнатися, що ж сталося. За дверими стояли двоє великих чоловіків, в одного, замість руки,  був крюк, у іншого, замість ноги,  - палиця. "Ми пірати, здавайтеся".Хлопець зачинив двері та пішов будити бабусю, бо він у це не вірив. Зайшовши до кімнати, Павло здивувався, бо, замість кімнати, там була палуба, замість вікон, – гармати, а замість ліжка з бабусею, -капітан Галина з кермом та папугою Геною."Заряджай припасами!"- кричала капітан до юнги. Почався шторм, а разом і бій. Пірати почали захоплювати корабель. Галина Петрівна дістала шпагу та разом зі своєю командою та Павлусем пішла до бою. Тільки -тільки пірати почали захоплювати   корабель, як величезна хвиля почала накопичуватися та змивати все на своєму шляху. Люди не знали, що їм робити. Бабуся кричала онукові: « Стрибааааай!» Павлусь виконав обіцянку. Потім хлопець опинився в джунглях. Він не міг усвідомити, гадав, що це якийся жарт, але коли земля почала здригатися , він перелякався. На півночі вже виднілися  носороги, слони, зебри, бики, кенгуру, мавпи, які пересувалися по ліанах. Павлусь почав бігти навпроти них, та все це було марно. У тварин була неймовірна швидкість,та вони навздогоняли хлопця. І ось він побачив величезний телевізор, навпроти  нього величезний диван, овочі, фрукти та тарілку, на якій сам стояв. Він зрозумів, що став маленького розміру.Тут до столу сіла Галина Петрівна,звичайного розміру, та почала їсти. Хлопець зрозумів, що він був настільки маленький, що його не помітять та проковтнуть. Ось бабуся почала брати до ложки все, чого бажала, і випадково зачепила  онука. Павлусь став голосно кричати: « Ні!!Бабусю, це я, твій Павлик.Ніііііііііііііііііііі!» Юнак заплющив  та розплющив  очі на голос Галини Петрівни. " Що ти кричиш?"- спитала вона. Хлопчик обернувся і зрозумів, що це був лише сон."Ти все ж таки випив тот чай?" "Пробач", – сказав хлопчик. "Нічого страшного. Тепер ти знаєш, що наша природа - це справжній магічний світ, який потрібно досліджувати".

 Автор: Стас Цикало

                                       Казка про Дерево Бажань
У центральному парку весна в самому розпалі. Усюди розпускаються квіти: проліски, фіалки, кульбабки… Весняний парк – це чарівне місце! У дрібних ароматних квіточках стоять дерева, аж здається, що вони закутані в легкий пахучий туман…Наталка йшла квітучим парком. Дуже схвильована, бо настала весна, тобто вже скоро вона повинна складати іспити. По дорозі додому вона вирішила трішки посидіти на лавці, бо вдома будуть питати: «Що там?», «Як там?», «Якусь оцінку отримала?», а Наталці було не до відповідей… Вона знала, що її знань з української мови та математики не вистачить, аби батьки погладили по голові за гарні оцінки. Якби ж знала Наталка в 7-му та 8-му класах, що треба вчитися, а не в комп’ютерні ігри грати. Вона розуміла, що не встигне вивчити все і списати не зможе. Доведеться отримати погані оцінки. Дівчина сіла на лавочку та ледь не заплакала, аж тут вона почула, як хтось тихесеньким голосом каже:
- Дівчинко…
Наталка озирнулася – нікого немає. Потім знов її хтось позвав, все тим же тонесеньким голосом. Тоді Наталка подивилася на галявину, що була позаду лавочки. На тій галявинці росло маленьке деревце, листя якого були форми кола. Дівчинка підійшла, присіла кого цього деревця й спитала:
- То ти мене кликало?
- Я. Я – Дерево Бажань. Я можу виконувати все, що хочеш.

- Що, справді?! - Наталка здивувалась, не наснилося це їй?
  - Так. Я знаю, що ти не готувалася до іспитів. І допоможу тобі, бо ти своєчасно усвідомила свою провину. А також я знаю, що, якщо я зараз тобі допоможу, то більше ти не будеш лінуватися.
- То допоможи мені, Дерево Бажань, будь ласка.
- Добре. Загадуй бажання та відривай один листочок з моєї верхньої гілочки. – Наталка зробила, як сказало деревце. А потім подякувала, але все ж таки вважала, що це їй наснилося, і пішла додому.
 Весна пролетіла, мов стріла, і вже настала пора складати іспити. І ось диво: Наталка склала всі іспити на 10 балів! Після екзаменів вона пішла в парк, подякувала дереву, на що воно відповіло:
- Я допомагаю усім, хто цього потребує: бідним дарую гроші, людей лікую від різних захворювань, а ніхто з них не повернувся й не сказав «спасибі».
І тут з гілочки Дерева Бажань виросла та розпустилася квітка. Кожна пелюсточка в ній наче горіла синім полум’ям.
- Зірви цю квітку, посади вдома, доглядай її, а потім із неї виросте дерево, ще більше, ніж я, бо з кожним вимоленим бажанням я зменшуюся.
Наталка зірвала квітку.
- Дякую тобі, Дерево Бажань.
- Піклуйся про мою квіточку.
Наталка не встигла отямитися, як Дерево Бажань зникло.

Через рік Наталка висадила на тому ж місці Деревце Бажань, яке, як і його пращур, допомагало людям.

Автор: Марія Долматова

Казка про кактус 

На підвіконні, поруч з іншиими квітами, ріс Кактус. Він мріяв про свою батьківщмну Африку, про гаряче сонце та пісок. Подекуди згадував, як йому гарно жилося там. А тут, на вікні, почував себе самотнім. Інколи навіть до сліз доходило, коли Орхідея хизувалася, як вона часто й гарно цвіте. Отже, життя в нього не дуже... 

І ось одного разу сталося диво, якого не чекав навіть Кактус. Він зацвів рожевими квітами, але це тривало недовго - лише два дні. Відтоді Кактус ще більше засумував за батьківщиною, бо там би він цвів частіше й довше.

І жив собі на світі добрий чарівник. Одного разу він випадково потрапив у хатину, де жив цей Кактус. Там нічого не було. Але прислухавшись, почув, що хтось розмовляє. Підійшов ближче, глянув, а то шепотілися між собою кімнатні квіти.

- Я мрію повернутися у свій рідний край, там завжди гарно й добре. Хочу жити на волі, на свіжому повітрі під пекучим сонцем, - казав Кактус.

- А мені в Марійки добре,  - відповіла Фіалка. - Хоч вона ще маленька, але так гарно за мною доглядає. Я тільки хочу, щоб завжди так булоі вона про нас не забула.

Чарівник все це вислухав, посміхнувся і якимось магічним чином телепортував Кактус до Африки. Те, як він це зробив, досі не можуть пояснити вчені. 

Автор: Михайло Мазурко

Кульбабка

Одного  тихого дня йшов по вулиці хлопчик Павло та побачив  красиву квітку кульбаб, він зірвав її та дмухнув  так, що аж флюгер на метеостанції заворушився.  Одне із зерняток полетіло в іншому напрямку, та опинилося воно далеко-далеко в лісі. Зернятко подивилося навкруги  й запитало: " Ким же я виросту?" Подивилося, покрутилося, побачила дерево і промовило: "Вау, я хочу бути таким великим, з коричневим стовбуром , із зеленим листям, як це дерево ". Потім воно подивилася на небо  та побачило там блакитні-блакитні хмарки та прошепотіло:"Я хочу бути таким, як ця хмарка блакитна-блакитна". Потім  воно побачило сонце, воно світило навкруги, було жовте-жовте.
Поки кульбаба мріяла, ким вона буде, то непомітно зростала.
Кульбаба подивилася на себе і сказала: "О Боже ти мій, ким же я виросла, жовте обличчя, нога зелена, за що мені таке?" 
Але кульбаба не засмутилася.
Вона подивилася навкруги та побачила галявину кульбаб, вона була настільки красива, що кульбаба зраділа та почала радіти, що виросла така красива, жовта, як сонце, та зелена, як чарівна трава

Автор:  Денис Пискун

Фіалка

Колись, коли сонце розкидало свої промінчики по землі, у садку росла гарна клумба. І була там єдина, найкрасивіша квітка-фіалка. Завжди, коли хтось проходив біля неї, усміхався. Фіалка завжди вважала, що вона своєю красою керує усім, що біля неї: водою, сонцем, хмарами. Але одного разу про це дізналася вода і дуже образилася на фіалку, бо та не слухала, що та дає їй життя й красу. Наступного разу сонце знову пестило землю своїми променями. Але коли хтось проходив біля клумби, ніхто не посміхався. Фіалка вмирала. Вона не знала, чому, кого біля неї нема? Глядь, сонце є, хмарки теж, немає тільки водиці. І тільки тоді фіалка зрозуміла, що робила вода для неї. Рослина звала її, звала, а та не приходила. Квітка, вже давно розчарувавшись, почала помирати. Однак, вона почула, як з веселою пісенкою до неї прямує її подружка-вода. Як тільки вона прийшла, фіалка відчула сили і стала буяти своєю красою. Більше вони ніколи не розлучалися, фіалка зрозуміла, що дружба-це найголовніше. Що маючи дружбу, ти маєш все.

Автор:  Паша Винниченко 

Багато років тому в одному селі жили юнак Днiстер і дівчина Лілія. Днiстер був бідним сиротою, Лілія — родом із заможньої родини. Вони палко кохали одне одного. І от прийшов час, коли Днiстер став засилати старостів до Лілії. Жорстока мати дівчини відмовила сватам, хлопець тяжко переживав відмову, страждав. Він вирішив піти в найми, щоб заробити грошей.
Швидко пройшли роки. Мати знайшла для своєї доньки багатого, але старого чоловiка. Лілія не могла забути коханого і рішуче відмовилась від шлюбу. Та лиха мати зробила своє. Вона сказала, ніби Днiстер уже не вернеться в рідне село. Він у наймах одружився. Тяжко пережила дівчина цю звістку. Вона була змушена вийти заміж за нелюба.
Лілія стояла вже під вінцем. Несподівано до церкви вбіг розгублений Днiстер. Він із докором глянув на дівчину й сказав:
— Ой Ліліє, що ти наробила?
І вмить вискочив. Хлопець збіг на високу гору, глянув назад. Крикнув:
— Ліліє!
І впав у безодню. На тому місті враз завирувала річка. А Лілія, щоб не йти за нелюба, кинулася в глибокі води. І в тому місті, де темна вода сховала красуню, на світанку з'явилися бiлi, до тих пiр невiдомi квiти
З того часу ці чудові, ніжні квіти прозвали ліліями, а річку — Днicтром.

Автор:  Поліна Пінтія  

Казка про Троянду і Кульбабу

У занедбаному старому саду росла самотня червона Троянда. Дуже красива вона була вранці, коли купалася в росі. Потягуючись і ніжачись на ранковому сонечку, вона схиляла голівку набік і вдивлялася в калюжку, кажучи при цьому одні й ті ж слова: «Ах! Яка краса» Навпроти  неї, у бур'яні, ріс жовтий Кульбаба. Його відразу не можна було помітити, і тільки коли перші промені сонця пробивалися крізь листя, він починав сяяти, кидаючи жовті відблиски. Він давно обрав Троянду, але вона його не помічала. Хто він такий?! Звичайний Кульбаба, а вона, така красуня одна тут, серед неосвічених колючок, ріп і всякої різної дурниці. І ось одного разу Кульбаба наважився і зізнався Троянді, що давно її любить. Взявши зі своєї головки парашутики, він, як повітряний поцілунок, відправив їх Троянді.  "Фі, яка нісенітниця! Знайшов, що дарувати!" - обурилася Троянда  і відвернулася від Кульбаби. Кульбаба з сумом дивився на кохану, повторюючи вголос її ім'я: «Ах Трояндо,Трояндо» Вона надувалася, червоніла, випускала шипи, кивала головою, не бажаючи слухати
Пройшов деякий час. Виглядаючи із-за заростей, він побачив, що пелюстки Троянди зів'яли і обвисли, і вона вже не була такою гарною, як раніше
 Сад готувався до зими, і на Троянду вже ніхто не звертав уваги. Вонасварилася з усіма і стала такою, як вони.

Автор:  Анна Горицан 

Нещасливе королівство 

Серед великої лісової галявини барвисті польові квіточки влаштували собі королівство. Ромашки й волошки підійшли близько-близько до кущика шипшини, що ріс поруч. Це була гарна, але непідступна рослина, оскільки гілочки були вкриті голочками. Ось квіти й вирішили обрати шипшину королевою, щоб почуватися в цілковитій безпеці. Тоді вони ще не усвідомлювали, що зробили помилку...

Кущик шипшини був великим та заважав рослинам бачитися з сонечком. Королева з сумом дивилася на підлеглих. Щоб урятувати їх, почала хилити свої гілочки, а листочки обертала так, щоб сонячні промінці досягали землі, але все одно їм бракувало світла. Згодом квіти почали помирати...

Одного разу шипшина побачила, що квіти зникли, і почала плакати. Вона усвідомлювала, що в цьому її провина, але було запізно щось робити. З розпачу королева сама зів"яла.

Через рік чи два на місці нещасливого королівства виросло нове, але це зовсім інша історія зі щасливим кінцем...

  

Автор:  Іра Білоконь  

Орхідея 

З давніх-давен в одному із українських сіл  була поширена  легенда про чарівну квітку орхідею блакитного кольору, яка квітне один раз на 100 років. І той, хто знайде цю квітку, буде щасливим    до кінця свого життя.

      У селі жила одна дівчинка  на ім’я Олена. Вона дуже любила рослини. У неї в саду було безліч різних квітів.  Приходила до них щодня, завжди приносила з собою склянку теплої води, поливала  та ще декілька хвилин захоплено дивилася, говорячи приємні слова. Кожного дня квіти чекали, коли прийде їхня подруга.

    І ось, прокинувшись зранку, вона першим ділом, як завжди, пішла до саду, де знайшла квітку неабиякої краси, але тоді вона не знала ні назви, ні  призначення.  Ішовши до шкільного біолога запитати за незнайому квітку, вона дорогою зустріла молодого вродливого хлопця, якого раніше тут не бачила, його звали Петро. Вони познайомились і розговорилися, коли Оленка подивилася на годинник, то було вже пізно йти до школи, адже вона була вже зачинена. Наступного дня  Петро, з самого ранку прийшовши до Олени, запросив її піти з ним на риболовлю, дівчина погодилась,  оскільки й сама любила порибалити.

   Почавши більшу частину свого часу проводити з Петром, вона менше долядала за квітами. І одного разу помітила, що квітка, про яку  забула запитати в сільського біолога, почала в’янути. Вона сильно засмутилася, та швидко побігла до школи запитати,та відповідь учителя її дуже здивувала. Адже це була та сама орхідея, за якою професори-ботаніки  ганяються більше 50 років ( вони вже думали, що то справді казка). Учитель сказав, щоб дівчинка не засмучувалась через квітку, тому що вона цвіте лише декілька днів, а ось що справді цікавило науковців - то це щастя в коханні, яке знайдеш, якщо зустрінеш на своєму шляху цю чарівну квітку. І справді коханням Оленки був Петро, якого вона зустріла після того, як побачила орхідею.

Автор:  Аліна Проскура 

P.S. 1.  Обіцяна казка від учительки. Щоб не перевтомлювати дітей, робіть із ними те, що вимагаєте. )))

Зірвана волошка...

Посеред саду з трояндами, наче на сміх, виросла волошка. Їй би в степ - там була б царівною, посміхалася б сонечку, обіймалася з вітром, цілувала росу. Але... Червоні красуні забили її тендітний квіт, закололи безжальними шипами одвічне прагнення до волі. Щоранку вони вмивалися росою, не лишаючи блаватці й краплинки. Вона задихалася від вишуканого аромату, тяглася до повітря, але непритомніла й безсила падала до землі. Клала блакитну голівку на травицю й засинала летаргійним сном. Своє літо волошка спала, але не снила. Кпини красунь тривожили її душу. Негарна! Слабкодуха! Випадкова в цьому світі! Як посміла вона зрости на їх галявині?

Волошка навчилася не чути. Десь угорі лунав спів солов"я. Це він розказав їй про весну, красу. Блаватка несміливо підіймала голівку й вірила йому.

Одного дня закоханий парубок прийшов нарвати букет гордій красуні. Він зрізав троянди. Червоні. Рожеві. Помаранчеві. Від колючок його руки стікали кров"ю. Якось випадково юнак зірвав непримітну блаватку.

Увечері на побаченні парубок помітно хвилювався. Дівчина аж занадто виявилася примхливою. Вона одразу відклала троянди й взяла до рук волошку. Юнак здивувався. Він же зрізав найкрасивіші, а вона тримає в руках якийсь ... бур"янець. Що ж це за букет? Помітивши здивування закоханого, дівчина мовила:

-Заплющ очі, - і торкнулася колючками троянди руки хлопця. Той від несподіванки зойкнув.

- А тепер... - і приклала до поколеної руки волошку. - Що відчуваєш тепер?

- Ніжність... - відповів юнак.

Ці двоє довго сиділи і дивилися одне одному в очі, а поруч із ними помирала зірвана блаватка... Але вона була щаслива, бо вона... ніжність...

P.S. 2.  Дякую, казковий 10-А, за казкову ніч. На моєму годиннику 20 хвилин на другу ночі.Зате завдяки Вам я побувала в казці. Мрійте сміливіше))).