Етюди до педагогічної повісті

Експозиція

Сьогодні відбувається реформа освіти. Від учителя очікують змін, креативності, мобільності, сміливості, упевненості у своїх силах і можливостях, готовності до експериментів. Тому з ентузіазмом долучилася до проекту «Змінимо Україну разом». Навіть вирішила написати таку собі педагогічну повість на основі вражень, з етюдами до якої знайомлю Вас.

 Тож місце розвитку подій – село Увисла Гусятинського району Тернопільської області, яке черпає свою історію ще з 14 століття... Відтак зовсім не засмучуюсь, що не потрапила до файного міста Тернополя. Тут по-осінньому дихає історія, скрізь зачаївся спокій, а люди сприймають як рідну. 

У ЗОШ І-ІІІ ст. с. Увисла навчається 119 учнів. Працює 25 учителів, із них 10 віком до 35 років. Чим приваблює село молодь? Одним із факторів є забезпечення житлом молодих спеціалістів. На світлині маєте змогу бачити службову квартиру молодого вчителя. В одній із них оселили й мене. 

Перед школою розташована капличка. І так майже скрізь, не лише біля шкіл. Дітей змалечку привчають до релігійної культури, високої  духовності.  Знаєте, від цього стає спокійніше якось...

 А це сама школа.

Зав'язка

      Уже наступного дня  була запрошена на ІІ етап Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка. Дозволили привітати учасників, а далі спілкувалися із колегами-філологами про життя-буття. Зустріч відбулася щиро, відверто. 

      Виявляється, що тут є вчителі, які читають мій блог, товаришують на Фейсбуці і давно прагнуть познайомитися й поспілкуватися.

Розвиток дії

У невеличкому містечку Хоросткові були розташовані палаци графів Сємінських-Левіцьких, брама до яких збереглася й нині. Виявляється, що тут мешкає вчителька Слободяник Ірина Степанівна, читачка мого блогу, (учитель-методист, а я їй цікава!), яка, дізнавшись, що я потрапила до їхнього району, запросила на зустріч. Формат був несподіваний - батьківські збори. Між іншим, у неділю після церковної служби. Батьки й педагоги невимушено спілкувалися. Діти записали відеозвернення про те, чого їм не вистачає в родині. А батьки дружно згуртувалися й малювали дітям плакати із символами своєї любові. Потім  ми  зустрілися  з учителями за горнятком чаю, домовилися про співпрацю, спільні проекти. 

У селищі Гримайлів ми відвідали школу імені І. Пулюя, літературно-меморіальний музей, де дізналися багато нового. Зокрема, Х-промені першим винайшов Пулюй, а Рентген лише через 10 років запатентував і отримав Нобелівську премію. Свої експерименти щодо опромінення Пулюй проводив на членах родини. Але інтелектуальне право навіть не намагався відстояти, такі вже ми, українці, ментально скромні…

 У цьому ж невеличкому селищі знаходиться природний заповідник «Медобори».  Унікальність виставкової зали полягає в тому, що жоден експонат не загинув насильницькою смертю. Я навіть  засвітлинилася з улюбленими метеликами. Узагалі тут дозволяють усе!

  Відтепер  знаю, який вигляд має легендарна неопалима купина. Символ біблійної та національної незнищенності, оскільки загорається ефірне масло, а рослина продовжує жити, щоб там не було...

     А ще, виявляється, в Івана Франка є економічна праця "Гримайлівський ключ 1800", написана 1900 р. У 1880 році Каменяр був заарештований в селі Яблуневе, поблизу Коломиї, за безпідставними звинуваченнями. Так він проміняв львівські вікна на с. Вікно. У 1883 році отримав замовлення від поміщика Владислава Федоровича написати біографію його батька та дослідити родинний архів. За зароблені гроші Франко зміг пошити костюм для вінчання з Ольгою Хоружинською 1886 року та купити собі й дружині золоті обручки. У селі побутує легенда про Франкові скелі. Очевидець П. Хрущ згадує: " О, онде - камінні скелі, що як жіноча запаска в різному квітті. Що? Не дуже подібне? А то не я, то Франко так казав. А гори ті - то Франкові скелі..."

Далі чекав культурний осередок району – містечко Копичинці. Незважаючи на те, що населення приблизно 7 тис., ще за часів Магдебурзького права вибороло статус міста. Першою  вітала ЗОШ 2, у якій навчається 348 учнів. Спочатку  потрапила на фестиваль-конкурс патріотичної пісні, прози й поезії, творів образотворчого мистецтва "Свята Покрова", присвячений 100-річчю бою під Лисонею".

У школі відвідала урок учителя-методиста Ковальської Галини Євгенівни. Сюрприз - ЗОШ 2, у 7-Б класі! (Як і мої)! Тож мала змогу порівняти: діти скрізь однакові, допитливі і трішки бешкетливі. Українська література. Тарас Шевченко. "Заповіт". Приємно, що була не стороннім спостерігачем, а активним учасником уроку. Учителька дозволила актуалізувати «Заповіт», і я зачитала діткам анонімний вірш 10-річної мешканки окупованого Луганська.

Україна

Українськi лани,

Українська земля -

Найдорожча менi,

Україно моя!

В найспекотнiше лiто,

В найлютiшу зиму

Я завжди пам’ятаю

Країну мою.

I немає рiзницi,

Що я зараз роблю,

Я всiєю душею,

У моїм рiднiм краю!

9 липня 2015 р.

         Тож маємо надію, що зросте покоління, яке виконає заповіт Шевченка.

Учні були схвильовані тим, що на Сході звучить українська мова, навіть на окупованій території.

У школі є українознавчо-народознавчий музей, експонати  збирає все місто. 

Мене зворушила мапа України на стіні. Особливо Луганська область. Наскільки ж діти цим проймаються.

У містечку є унікальний Копиченський музей театрального мистецтва Тернопільщини. Таких в Україні лише 2. Другий у Полтаві.

 Тут теж дозволено фотографуватися!

Окрім ЗОШ № 2, у Копиченцях є НВК, що має філологічний профіль. Гімназія побудована ще за часів Австрії. Як основна іноземна мова вивчається англійська, як додаткова - німецька. Діти навчаються за Оксфордською системою та підручниками. У гімназії близько 400 учнів. Є гімназійні класи та звичайні. Історія навчального закладу нараховує близько 150 років.

У гімназії відвідала урок позакласного читання української літератури в 9 класі. Тема. Р. Іваничук, роман "Яничари". Учитель-методист Демків Ольга Миколаївна. Хочу відзначити, що вчителька-чарівниця. Її голос заворожує. Інтерпретація тексту відбувалася, наче розкриття таємниці. А ще важливо, що педагог дозволила не лише спостерігати, а й актуалізувати порушену тему, удячна за можливість поспілкуватися з учнями. Колесо історії повторюється - мусимо зробити правильні висновки.

У НВК є ансамбль народних інструментів, який нараховує 48 учасників. Із них 39 учнів і 9 учителів. Звісно, така співпраця зближає. Навіть 3 випускники завітали, аби підтримати свій маленький оркестр, який діє протягом 30 років. Художній керівник Мимрик Михайло Романович. Основними музичними інструментами є домбри. Справжньою окрасою контрабас. Серед музикантів хлопець-переселенець із Донецька Бурий Улас. Аби відремонтувати старі інструменти, уся школа колядувала. Слід зазначити, що Михайло Романович сам займається аранжуванням музичного репертуару, веде блог. Навіть мене обіцяв навчити грі на домбрі, незважаючи на манікюр!

Зізнаюсь Вам чесно, не люблю дошки  пошани, тому неуважно розглядаю їх у навчальних закладах. Аж раптом випадково в НВК натрапляю на прізвище поетки, чиї вірші читаю давно. Якщо пощастить, можливо, навіть потраплю на зустріч з авторкою, яка орієнтовно має відбутися в середині листопада. Може, ще одна мрія здійсниться...

Малюнки на камені. Перші листки осінні:
Прогулянка містом, якого давно немає.
Нас двоє у світі. Скрипуче соло трамвая.
І очі примружені, карі і світло-сині.

Малюнки на камені. Ящірки срібна спинка.
Люблю тебе ніжно і якось позачасово.
Вітри розсипають волосся. Все зафіксовано
На фото: твій профіль, листя летить неспинно.

Малюнки на камені. Сонце в долоні тепле.
Це згублене місто застелено пелюстками.
Нас двоє на світі. І пальці мої стискають
Пружні і холодні міцні жоржинові стебла (М. Савка).

Нарешті  майже рідна Увисла. Урок!!! Молода чарівна колега Марія Василівна (або в спілкуванні просто Марійка). Урок літератури рідного краю в 9 класі. Марія Василівна познайомила нас із місцевою поеткою Патарою Бачії. Для мене, поетична правда про схід закарбована кривавими літерами у віршах Любові Якимчук. На уроці особливу активність виявили учителі. Директорка Любов Ярославівна, виявляється, не лише фізик, а й лірик.

Кульмінація

         Найвищий момент напруження… До мене на гімназійному вечері підходить жінка. Говорить, що приїхала із Гусятина, дізнавшись, що тут буде вчителька зі Сватового, бо її син там служить. Обійняла й розплакалась. Обидві розплакались. Просила передати материнський привіт. У нас на всіх одне небо, одне сонце і горе теж одне...

Розвиток дії

На Тернопільщині почалися осінні канікули. І тут сюрприз - екскурсія до Камя'нця-Подільського. Тут шепоче історія, треба навчитися її слухати.

Мрія потрапити до Львова - поки що мрія. Але до вишуканої кав"ярні з польським колоритом я таки потрапила. Відчула себе справжньою пані 19 віку. Як прикро, що не вмію грати на фортепіано... Але... було б бажання...

Після екскурсу в минуле чекав духовний відпочинок. Не святкую Хеллоуін - молюся за мир в Україні. Потужна енергетика Марійського духовного центру Зарваниця. Тут можна здійснити Хресну ходу, подібну до тої, що в Єрусалимі.

На території знаходиться пам'ятник мігрантам, який  набув абсолютно нового звучання нині. Скульптор на щічці дівчинки викарбував сльозу, дощ намалював солоні краплі на моєму обличчі... Чи дощ?.. 

У мене рідні, друзі - мігранти, тимчасово переміщені особи. Тому й дощ... чи дощ...

Моя повість не дописана ще. Далі буде…