Запрошую в співавтори детективу

Джоні довго не наважувався зробити цей рішучий крок. Але врешті-решт прийшов за вказаною в оголошенні адресою. "Приватний детектив шукає помічника". Яка урешті-решт різниця, скільки років має бути помічнику приватного детектива? Йому, Джоні, 13. Він закінчує 7 клас і цілком годиться на роль доктора Ватсона. Тому що логіка - це його все! 

Двері відчинила привітна ошатна пані років 45. Вона провела його в кабінет, де за маком сидів тендітний на вигляд, зовсім лисий чоловік невизначеного віку. Зелені джинси, червоні кеди й широка посмішка в брекетах. Але найбільше вражали очі, бо дивилися не на нього, а в нього. 

- Привіт! Я містер Лейс, або просто Майкл! Хочеш бути моїм помічником?

- А чи можна? Я, розумієте, ще не дуже дорослий і навіть неповнолітній...

- Ти думаєш, я не здогадався, що тобі лише 13?

- Але як? Усі кажуть, що я виглядаю доросліше. 

- Я ж детектив! Чи ти забув?

- То хіба вам не байдуже, скільки мені років?

- Маєш рацію. Це хвилює мене найменше. 

- Значить, я можу розраховувати на посаду помічника приватного детектива?

- Ну, ми це ще побачимо. У мене є для тебе випробування. Якщо впораєшся - прийнятий на роботу. Ні, вибач. 

- І що ж це за випробування? Я згоден абсолютно на все...

...................................................................................................................................................................

Квітка

Добрі люди забрали квітку з морозу й дбайливо посадили в кімнаті, сплели красиве кашне, натопили камін. Квітка зігрілась, почала розпускати червоні пелюстки, але ті не слухалися - потроху осипались. Спочатку квітка уважно слухала казку сімейного вогнища, а згодом почала засинати. Снити в лузі, сміятися з сонцем, цілуватися з вітром. Прокинулася опівночі від того, що хтось нещадно смалив цигарками. Від чаду згубила ще кілька пелюсток. Напівсонна, знесилена, звела очі в нічне вікно, у якому бився об шибу вітер. Таки знайшов свою подружку. Веселу квітку, яка дзвінкіше всіх сміялася, замріяно дивилася в небо, пахла весною. По-хуліганськи вітер розбив холодне скло, впускаючи квітці морозний кисень. Та вже ледве підвела голівку. Закоханий вітер пустився її ніжити, цілувати, дмухати в тендітно-бліде обличчя. Дихнувши на повні груди, квітка усміхнулася й потяглася було в стрімкі обійми, але її стомлені очі заплющувалися, вії серпанком нічної вуалі вкривали знесилені щоки. Напівпритомна, впала йому на коліна. Витривалий мандрівник вітер плакав солоним дощем...
- Згадай, як ти уміла сміятись. - Він їй співав красиві пісні.
Усе, що вона встигла сказати:

"ЕтноЗима"

У різдвяні свята все можливо, навіть побачити зірку вдень. Що може бути кращим від читання книги?.. Хіба що знайомство з її автором, тепле, безпафосне, щире й відверте. Саме таке враження справила на мене презентація книги Зірки Мензатюк "Таємниці козацької шаблі". Дехто скептично ставиться до сучасної літератури. І дарма. Оскільки теперішнє - це час нашої впевненості. Жити треба сьогодні, зараз. Звісно, можна почекати століття, аби перевірити, чи стане белетристика класикою. Ось тільки... Тож це суперовськи класно, що є сучасні українські письменники. 

Похмурий суботній ранок змінив підйом на фунікулері. Над Дніпром лунав спів. У Михайлівському встановлено рекорд найдовшого звучання колядок і щедрівок. Фруктовий чай. Із неба сніг. Енергетика храму. Етнозима. Зала Богословської академії не була переповнена - завітали справді охочі. Зірка Мензатюк прийшла заздалегідь, аби "вивчити" свою аудиторію. У погляді тепло й щира, майже дитяча усмішка. Невимушено спілкується з присутніми. Згадує, як почала писати. Зрозуміла, що має стати письменницею в 2 класі, коли "страждала" від перших переказів. Понад усе любить подорожувати, тому й обрала професію журналіста. Яка країна найцікавіша, найпривабливіша? Напевне, та, яка береже своє минуле, свої таємниці, замки, палаци, храми. Сміючись, згадує, як одного разу на екскурсії за кордоном запитала в гіда, чи є в замку привиди. Усі уважно подивилися на неї. Начебто доросла поважна пані. Мабуть, дитячим письменникам за щирість дарована здатність зазирати в дивокрай дитинства будь-коли. І чим частіше вони своїм даром користуються, тим цікавіші тексти виходять з-під пера.

Сніжинки

З різдвяного неба летіли білою вуаллю сніжинки. Наче літні метелики, поспішали до ліхтарів, де творилося справжнє диво - в обіймах з вітром-хуліганом кружляли маленькі красуні під спів колядників. Старе кіно: чорна ніч і білі сніжинки. Стрічка, яка пахне мандаринами й гілочкою ялинки, від якої трохи зимно. Фільм, який дивляться із захопленням діти, поки одна зі сніжинок не впаде в око. Легко й безтурботно кружляли тендітні танцівниці - ще б пак, їм випав казковий різдвяний політ, ніч, коли небо чує всі бажання. "Я хочу стати крижинкою, щоб зранку сонячне проміння мінилося зайчиками", - сказала одна сніжинка. "А я мрію перетворитися на росинку й напоїти перший пролісок", - прохрипіла трохи застуджена друга. "А я... я не хочу взагалі падати..." - ледь чутно прошепотіла третя. Тієї ж миті стрімкий вітер підхопив граційних віртуозок і поніс то вище дахів, то вище хмар. Вітер стукав у шиби вікон, задував свічки, холодив чай - розважався, як умів. Сніжинки сором'язливо сміялися й продовжували танцювати. Новий друг відчинив для них вікна квартир. Довго затримуватися не можна - заплачуть і розтануть. Скажено хурделицею проносилися вони з квартири в квартиру, лишаючи по собі морозне вітання. Аж доки не почули легеньке схлипування з кімнати. Вітер таки добешкетувався, розбив шибку, розбудив дитину і ... гайнув у поле. Але завії цієї ночі серед поля не буде - сніжинки лишилися тішити налякану дівчинку. "Хто ви?" - спитало дитя. "Ми твоя казка". І сніжинки заспівали колискову про котика, ніжно кружляючи над щічками дівчинки. Лоскотали її носика, гойдалися на віях. Спочатку злякана, потім здивована, малеча заспокоїлася й заснула - вона потрапила в справжню казку. У кімнаті пахло ялинкою й віяло теплом від каміну. Щічки дівчинки пащіли рум'янцем. А сніжинки почали танути першими сльозинками. Одна впала росинкою на чоло дитини - ніколи не сумуватиме тепер, не думатиме про погане. Друга до ямочки на щічці притулилася - усміхатиметься дівчинка чарівно, і світ їй відповідатиме тим же. А третя лише до мізинчика дістала, але слізкою кришталевою аж до серця потрапила. Зросте дівчинка не крижаною, а справжньою, доброю, бо життя - це казка, яку кожен пише сам... Увечері мама здивовано дивилася на донечку, що завмерла під ліхтариком, розглядаючи снігопад. Очі дівчинки промінилися якоюсь сакральною дитячою мудрістю - казкою. Мама довго розгублено чекала...

Життя з чистого аркуша, або етюди останнього дня осені

Просто етюди, жодних коментарів, ніякої цензури, лише потічки талого снігу...

Чи замислюємося ми над тим, як живемо? Чи кожного дня повністю автоматизовано виконуємо систему дій, в очікуванні, що колись усе це зміниться. Переважна більшість людей, які нас оточують, саме так і живуть, навіть не намагаючись зробити щось для того, аби змінити себе,  почати життя з чистого листа. Можливо, вони бояться змін, а можливо, вже змирились із сірою буденністю, що їх оточує.Якщо людина за день не дізналась для себе нічого нового, вона даремно прожила його. Цікаве і сповнене яскравих барв життя може початись лише для тих, хто не застряг у павутинні буденності, а кожного дня прокидаеться з бажанням по-новому дивитись на світ, увесь час рухатись та не опускати руки після чергової невдачі, адже спроби знайти своє місце в цьому житті можна порівняти з лотарейними білетами, хтось виграє джекпот з першого разу, а хтось після двадцяти спроб не отримує нічого, але шанс виграти завжди більший у того, хто більше ризикує. А ті, хто опускають руки після декількох невдач, так і не дізнаються, наскільки вони були близькі до своєї мети.

Респект від учительки

Майже три тижні не бачила своїх учнів. По-різному складалося їхнє навчання. Учителька десь, не бачить, не чує, не знає). Але незважаючи на це, діти встигли досягти успіху. У телефонному режимі ми спілкувалися, готувалися, писали статтю. Хочу подякувати Дзюбі Ростиславу за інтерактивний режим роботи, участь у конференції. Я пишаюся тобою, Росте! Зростай! Вірю в тебе!!! 

"Приємно відзначити, що серед найкращих знавців української мови учень 10 класу Сватівської ЗОШ № 2 Ростислав Дзюба, який писав диктант разом з учасниками Всеукраїнської конференції „Слобожанська беседа”, що проходила цього дня в університеті".

Дім... милий дім

Останні штрихи до моєї педагогічної повісті, які неодмінно втіляться в цілісність. Багато вражень, відчуттів... Як же мало ми, педагоги, насправді знаємо одне про одного, як не вистачає нам неформального спілкування. Особисто я відкрила для себе живий, активний методичний обмін не тільки на уроці, за столом, партою, у школі, а й у музеї, кав"ярні, високо в горах, ошатних замках і палацах, при канделябрах і свічках. Це переконує, що Учитель - жива людина, цікава, яскрава, харизматична, а не наглядач у спідниці чи краватці. Саме такими виявилися педагоги Гусятинщини. Вразили своєю молодістю, енергійністю й увагою очільники району, гармонійне поєднання молодості й досвіду. Де б не опинилася, скрізь відчувала себе комфортно й затишно... Інакше й бути не могло - це МОЯ КРАЇНА.
Дім... милий дім... Прокидаюсь, а не вистачає-таки Увисли). Занадто рано розбудило сонечко, бо я на Сході, а увечері здається, що день минув зашвидко, бо я не на Заході...