Нема про що говорити, або як я стала на захист дітей

Учора була окрилена від перегляду фільму "Той, хто пройшов крізь вогонь", зустрічі з Михайлом Іллєнком. Сьогодні зранку післясмак зіпсувався. Зайшла на ФБ і натрапила на пост пана        Yuriy Lyashko. Перечитала кілька разів. Вельмишановний сватівчанин допитується, коли ж будуть зміни. Відповідаю: зміни настануть, коли підросте нове незаангажоване незалежне  покоління. Але чи є шанс для розвитку в юні, яка отримала таку долю "тролінгу" від дорослої людини, яка очікує перспективного майбутнього й міркує про культурний ренесанс. Але про все по порядку. Раптом Ви там не були.

Спочатку був фільм, який вразив, певне, кожного. Українське ментальне поетичне кіно змушує замислитися. Цікава режисерська робота, прийоми флеш-беків тримали глядача в постійній напрузі, спонукали міркувати, повертали до свого сакрального. Далі була прес-конференція. Я би сказала, скоріше інтимна розмова.
Я Вас знайомила вже зі своїм перспективним  учнем - Дзюбою Ростиславом. Його унікальність полягає у відсутності  підліткової закомплексованості. Хлопець має власний погляд на все, ним не можливо маніпулювати. Ростислав - особистість, а ми ще почуємо про нього, хай мине час. Навіть на уроках української мови юнак має власну позицію, окрему думку, яку сміливо висловлює, незважаючи на дискусію з учителем. Він занотовує помилки, допущені в підручнику, мріє створити новий правопис, має безліч питань. Я писала вже про зустріч із сучасними поетами, саме на ній Ростислав апробував публічне інтерв"ю. Підготував  питання  на всяк випадок, прочитавши на просторах Інтернету, що сучасні діячі культури люблять вільне спілкування з аудиторією. Практика вдалася. Ростислав і поети отримали задоволення. Але сватівська публіка була неприємно вражена. Що це за "вискочка"? Звісно, довелося ще 20 хвилин слухати бесіду Ростислав-поети. Таке... Знаєте. 

Звісно ж, Ростислава попередили про те, що Іллєнко (сучасний бо митець) після фільму буде спілкуватися з місцевою публікою. Ось юнак і підготувався. У нього є блокнот для цікавих нотаток та диктофон на телефоні. Хлопець перебуває зараз у пошуках себе. Можливо, журналістика і є його покликання.  Іллєнко реагував на все як щира відверта  людина високого професійного рівня й моральної культури. Завдяки непересічності Ростислава, я, наприклад, довідалася багато цікавого, чого немає у Вікіпедії. А ще мала унікальну можливість переглянути фрагмент ще не дознятої "Толоки". Цілком культурно насичена повернулася додому. Аж тут місцевий флеш-бек. Дозвольте зацитувати пана   Yuriy Lyashko: " Та й якийсь молодий хлопчина, який виперся на сцену задавати запитання режисеру... Складалось враження, що цей хлопчик із заготовленими явно якимись чиновниками питаннями - щось таке, від чого огидно тхне роками совєцького застою, коли кожне публічне слово проходило купу погоджень у владних кабінетах..." Мене особисто вражає підбір лексики: про дитину "виперся"; граматика теж цікава: із виділеного фрагменту виходить, що хлопчик, який "виперся",  - це "щось". Хіба, шановні, це не є приниженням честі й гідності ДИТИНИ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ, бо далі вельмишановний дописувач пише про те, що від Ростислава (якого він зовсім не знає) ще й "огидно тхне роками совєцького (що це за мова?) застою". Навіть не знаю, як це, бо тоді не жила. Але, певне, автор "нанюхався".

Цитую ще: " хлопчик із заздалегідь підготовленими і погодженими запитаннями, з якого під кінець вже сміялись глядачі". Наївний пане, якщо Ви вважаєте, що цей хлопчик дозволить комусь погоджувати питання, то глибоко помиляєтесь. ВІН ЗАВЖДИ ГОВОРИТЬ ТЕ, ЩО ДУМАЄ. Щодо глядачів... То це було нервове. Сватівчани пересиділи. І коли почалася незапланована  трансляція "Толоки", то "високоінтелігентні" люди покинули залу. Бачите, втомилися від культури. І таке буває, коли в місті показуть кіно кілька разів на рік. Такий уже він катарсис... 

Поки пишу, вже й мене облили брудом. Звинуватили в тому, що зробила Дзюбу Ростислава закомплексованим і взагалі не заслуговую високого звання ПЕДАГОГ.  Знаєте, я вихідець з педагогічної династії, для мене "Педагог" не просто слово, я занадто довго шукала себе, тікала й прийшла до цієї ж професії. Може, вона передалася на рівні генетики? А про мої здобутки в педагогіці  ("педагогічна нива" якось шаблонно, совково, як на мене) судити не пану   Yuriy Lyashko, а моїм "закомплексованим" і "зіпсованим" учням та їхнім батькам.
Це все, далі еміграція в мовчання, бо немає сенсу говорити,  коли тебе не чують...

І в житті, як на полі мінному, 

я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
                       - Люди, будьте взаємно ввічливі! (Ліна Костенко)