Осінь

Осінь крокує ледве чутною жіночою ходою. Тендітна й гнучка, наче кицька. Непередбачувана й мінлива, як зваба. Осінь - жінка бальзаківського віку. Вона нещадно використовує косметику. Фарбує губи  яскраво-червоним кольором і видихає легку димку терпкого фільтру зів"ялого листя. Осінь покриває очі вуалем - у цьому її одвічна загадка. Коли вона йде поруч з тобою, невідь-звідки виникає тиха зажура. Осінь пахне сумом. Це найвишуканіший і найдорожчий парфум. Ось тільки терпкий і вишуканий аромат його дано зрозуміти не кожному. Багато хто не любить осінь...

Її любили зовсім юну навесні, коли пахла тюльпанами й сміялася, наче трохи божевільна. Її пили, як молоде вино, влітку. Шаліли з нею.

Осінню милуються, поки глибокі зморшки не стали помітні під густим шаром косметики...

А потім вона лишається геть сама...

Спочатку ледве чутно плаче дрібним дощем. Її тіло виснажене. Його ломить, судомить. Нудить. Вона задихається від довколишньої байдужості. Знімає смарагди, розкидає золото. Божеволіє від холоду й намагається прикрити оголену душу сірим сирим віттям. Галузки роздирають її єство. Вона вже не плаче - виє холодним, голодним вовком.

Осінь - це жінка, яка прощається з молодістю. Хтось вважає, що вона готова до зрілості. Але ж це наївна маячня, бо мріє про вічну красу, нетерпить недосконалості. Як довго вона вміє маскувати своє згасання...

 Не гай часу, іди в ліс - побачиш жінку. Саме зараз вона докладає максимум зусиль, щоб утримати свою красу,  вміє маскувати свій вік, біль, самотність. Зараз,  можливо, вона ідеальна, якщо таке можливо. Красива ще, досвідчена вже. Але її час майже вичерпаний. 

Зовсім скоро дощ і сніг морфеєм присплять її. Осінь довго буде думати, слухати Шопена, бо навесні їй доведеться знову реінкаруватися й стати юнкою.  Вона буде ще й багато читати, бо прагне зрозуміти, що таке краса...