Випадково збіглися дві події: у школі вивчаю творчість Г.Сковороди, а вночі (у вільний від підготовки до занять час переключилася з читання книг на перегляд фільмів, один з котрих, справді, вразив. Це американська стрічка "Учитель на заміну" (2011 року)). Кому цікаво, посилання нижче.
Угорі Ви бачите світлину. Так зобразила учениця американської школи з "важким" контингентом підлітків педагога на заміні. Без обличчя. Він чужий. До всього звик. Порожня аудиторія. Відсутність присутності. А чи не такими уявляють нас, шановні колеги, більшість наших учнів.Чи не такими часто й вони є для нас?
Учитель, який працює виключно на заміні, стріляний горобець. Йому не звикати до підліткових амбіцій, часом нахабності. Тому на першому уроці англійської мови він дає методично цікаве, хоч і "суперечливе нормам моралі" завдання - написати надгробну промову на власні похорони. Тінейджери були настільки схвильовані неформатом, що виконали творчу роботу. Як педагог-практик, я розумію, що учитель "прозондував" ґрунт. Він відчинив для себе хитку кватирку в травмовану психіку сучасного підлітка.
Перед переглядом фільму готувалася до уроку вивчення життєпису українського Сократа, хіпі-філософа - Г. Сковороди. Йому заборонили викладати в колегіумі за нестандартні заняття. Зокрема, аби пояснити студентам, що таке "тиша", "душа", щоб розвінчати культ страху смерті, викладач повів їх вночі на цвинтар вивчати поезію.
Запропонувала дітям сучасного покоління замислитися над непересічністю завдань обох педагогів - одного з фільму (переглянули фрагмент), іншого з навчальної програми. Учні були одностайні - педагоги-новатори, вони спонукали до мислення, обравши одним із засобів - шок.Вони б і самі були не проти повчитися в таких учителів.
Але щойно я попросила записати до щоденників домашнє завдання - принести від батьків письмовий дозвіл на вечірню екскурсію на цвинтар з метою вивчення поезії Григорія Сковороди - клас покотився зі сміху. Попрохала спрогнозувати реакцію батьків. Вдячна за чесну відповідь - потрібне обстеження психіатрів. Тобто "учителю на заміні", Сковороді таке можна, а сучасній учительці - зась. Такого роду завдання сприйняті як її психічний розлад.
Ви не подумайте, ніякої екскурсії б до цвинтару не було. Мені б самій було страшно. Просто теоретично, гіпотетично ми готові до змін, а ось на практиці справи інакші. Педагог-новатор, -андеграунд (якщо хочете) - це дон кіхот в Україні. Він бореться з вітряками, та тільки всі навкруги сміються, уважають його несповна розуму. Чи потрібен він комусь?
Тому Сковорода - для нас і дотепер загадка, не готові поки його сприйняти й зрозуміти. Як педагога так точно...
Цікаво, чи хотів би філософ, щоб його увіковічнили таким чином. На "Токайське" не вистачить точно. 9-класники провели практичне прейскурантне дослідження)
Немає коментарів:
Дописати коментар