Що робити з сухарями?

А навіщо, бабусю мила,
О вечірній п’янкій порі
Ви під ліжко, де повно пилу,
Заховали тихцем сухарі?

Ivan Koval

А й справді, наш світ дитинства сповнений сакральними спогадами про сиву бабцю, мудрого й доброго  дідуся, поруч із якими в далекому куточку притулилися Мишка-Норушка, Івасик-Телесик, Котик-Вуркотик і неймовірно прекрасна чарівниця, якою в дорослому житті неодмінно станеш Ти. Ох, і диваки ж ці стареньки. Їх побут сповнений усіляких забобонів, які розумієш тільки зараз - у зрілому віці.

Моя бабця ніколи не викидала хліб. Вона різала його тоненькими скибками, сушила на печі, а потім дбайливо пакувала в полотняні мішечки - жодного целофану не визнавала. Із часом таких пакуночків більшало. Звісно, любили ми поласувати теплим молоком  та сухарями, розмоченими в ньому. Але добра все одно було забагато. Згодом у хаті оселилися справжні мишки-норушки, а котик-воркотик не встигав їх усіх вполювати. Навіщо нам скільки сухарів? Питала з усмішкою я малою. На "чорний день". Казала старенька. А я собі думала, як день може стати чорним. Мабуть, крокодил проковтне сонце і тоді... Але до чого тут хліб? 

Не пам"ятаю, скільки мені було, коли бабуся розповіла про своє дитинство, яке припало на 1932-1933 роки. Вона була зовсім маленькою. Але відтоді не викинула на сміття жодного шматочка хліба.

Пізніше ми вигадали цікавий спосіб, що робити з сухарями. Цуцик і кіт були занадто манірні, аби їх їсти, тому вирішили годувати голубів. Спочатку почастували одного гостя. Наступного дня  він повернувся  з компанією. Для мене це була справжня казка - просто стоїш зі звичайним шматком хліба, а довкола літають голуби. Сідають на руки, плечі. Такі трепетно-ніжні...

Ця звичка - годувати птахів - лишилася зі мною. Бабусі немає, а пам"ять про неї жива.

 У гуртожитку студентці не завжди було до сніданку-обіду, тому харч птахам був завжди. Я прокидалася під наполегливий стукіт голуба в шибу вікна. Дивно, але гості щодня були різного кольору: один білий, други сірий, третій плямистий. А ось коли не розбудить зранку пташина, то й день не задавався. 

Нещодавно вичитала в мережі, що й сьогодні у світі більшість людей помирає від голоду... Чи перевірений цей факт, чи ні... Але страшно... Згадується бабусин "чорний день". Особливо, коли йду шкільним коридором й натрапляю на шматки пиріжків, які діти викидають просто в сміття.

Запаліть свою свічку пам"яті....

Попитайте бабусь-прабабусь....

Влаштуйте маленьку казку - віддайте недоїжений шмат пиріжка - птахам...

Нехай ніколи не настане "чорний день"...