Меліса

Айпад- 2006 розповів Мелісі, що друг - це «особа, зв'язана з ким-небудь дружбою, довір'ям, відданістю; товариш, приятель; протилежне ворог. Але мине час, і друг, як показує тисячолітній досвід, причинить біль, такий сильний, що в епоху аїв дружба скасована як рудимент». Епоха аїв – це її епоха. Розумна, досконала. Усі аї дуже красиві й розумні. Після народження в них відщипують  часточку серця, яка відповідає за відчуття й емоції, та приєднують чіп, сполучений з айпадом, тому вони й аї. Таким чином, її генерація напрочуд інтелектуально розвинена. Нобелівську премію скасували більше півтисячоліття тому, оскільки кожен ай чи не щодень робить наукове відкриття. Сама Меліса їх зробила кілька сотень: шоколад без калорій, самополіровка нігтів, ще щось. Усього вже навіть не пам’ятає. Але безперечно, це дуже важливо й головне – корисно. Кожен ай – геній. Вони нічим не пахнуть. Косметика, парфуми давно припинили існування. Аї довго йшли до досконалості і, звісно ж, прийшли. Аби бути довершеними, треба бути ніякими. Їхня шкіра тонка, одяг прозорий, волосся біляве, довге, тонке, вага не більше 50 кг., очі світлі, на викоті, голос тихий, майже нечутний, вони знають майже все, бо поки знаходяться в ай-будинках, приєднані до айпадів. Щоб їхнє життя було безтурботне, не треба лишень виходити з дому. Тоді безмежний Інтернет поглибить їхню ніяковість і зробить ще більш ідеальними.

Меліса знає все це давно. Вона цілком щаслива. Але цей друг… Нащо він з′явився? Чому порушив її спокій? У покоління аїв немає друзів, емоцій, стосунків. Просто вони дуже розумні, вони вершина розвитку людської цивілізації. То звідки взявся цей незнайомець?

Вночі Меліса краще почувалася на вулиці. Денна спека не пекла її тіло, а місяць малював химерне мереживо по її довгій прозорій сукні. З синіх очей збігала роса, дивна така, солона на смак. Невже дівчина таки захворіла, і доведеться тепер переформатуватися. Перезавантаження – це так марудно. Багато часу займе, позбавить світ кількох геніальних винаходів. Але то пусте…

З темного сонного неба до неї спустився незнайомець з букетиком дивної зеленої трави – меліси. Дівчина ніколи не замислювалася над етимологією власного імені. Аж ось хлопець з чорними очима поклав в її долоні нічну мокру траву з терпким проникливим ароматом. Запах линув крізь шкіру й дивною свіжістю тік по тілу, проникав у свідомість. В очах Меліси з’явилося зело.

-         Що це за рослина така дивна?

-         Це заспокійливий засіб…

-         Що?

-         Лікувальний ефект такий має трава. Склянка чаю з мелісою допомагає побороти тривогу й безсоння…

-         Я не знаю, що таке тривога й безсоння. Я вже півгодини без айпада. Я починаю тупіти. Я геть дурна. Тривога! Безсоння! Я хвора! Мене треба перезавантажити!

Меліса не бігла – летіла додому. Чому таке холодне, цупке її ліжко. Уперше в житті дівчина не спала, якась дивна тривога охопила її. Та тільки Меліса геть не розуміла, що ж відбувається…