Запаморочення

Аромат меліси лився на неї... Розгублений Майк лив на дівчину чай з мелісою, медом та льодом, який довго шукав у приокеанських кафе. Уявіть лише, тільки в 5-тому  хлопця зрозуміли і приготували рідкісний чай на замовлення. Виявилося, що тут чай з мелісою не користується попитом. А це ж улюблений напій Меліси... Дівчина важко приходила до тями. Південне сонце, літо 2015 року виявилося напрочуд спекотним, та ще плюс 451 градус по Фаренгейту (саме Бредбері був завантажений на айпаді дівчини) зробили свою справу - Меліса знепритомніла.

Кілька крапель прозорої терпкої рідини полилися по блідих щоках дівчини. Вона розплющила свої дитинні ніжно-блакитні очі й довго-довго  та ніжно-ніжно дивилася на Майка. Точно перегрілася. Коли б лікаря не довелося викликати... Міркував хлопець. Останнім часом їхні стосунки зайшли в глухий кут. Меліса закрилася в собі, жила в книгах, а він не був схожий на героя її романів.  Не міг підтримати розмову про Гесе, не розумів нічого в романах Кавабата, нічого не чув про Лотмана. А зараз її погляд ... був насичений чистотою океанської хвилі. Вона нагадувала маленьку дитину, яка заблукала в складному лабіринті власного подвір"я. Почали сходитися люди, пропонувати допомогу, викликати швидку. Ні. Він нікому не віддасть свою Мелісу. Майк підхопив дівчину на руки й поніс до білого готелю, в якому вони день тому оселилися. Як давно він не носив її на руках. Меліса була легесенькою, як пір"їнка. Біляве волосся роздмухував вітер, а під майже прозорою шкірою текла, здавалося б, блакитна кров. Таких, як вона, більше немає. Меліса видавалася йому не з його часу й виміру. Можливо, навіть з іншої планети. До кінця не зрозуміла. Задумлива. Тендітна. Легка. Прозора. Коли вона зовсім близько, то здавалося, що десь далеко. Ніколи не з тобою. Навіть зараз Майк не відчував її у своїх руках.

У високій білій кімнаті готелю працював кондиціонер. Меліса пила свій чай і продовжувала розглядати Майка. Нарешті вона побачила його. Чорні, яскраві очі із запальною лукавинкою. Сильні, дужі, дбайливі руки... Ні. Він не друг. Він набагато більше. Вона пила його любов - заварений ним чай із заспокійливим ефектом. І кожна краплиночка повертала  до життя.

Дивний сон бачила Меліса під час запаморочення. Вона стала дорослішою на тисячу років. Настала ніч. В айпада сіла батарея (цього ніхто не помітив), а Майк і Меліса пішли гуляти тихоокеанським узбережжям. Ціїє ночі зірки світили лише їм, хвилі танцювали для них,   а грав десь високо сам Шопен. Далеко на луках тонула в росі та терпко пахла меліса, аромат же лився прямо в океан ...