Друг...Не розучіться дружити-жити

Йшло літо 3015 року. Меліса чомусь вийшла зі свого ай-будинку і, незважаючи на суцільні віруси й інфекції, без скафандра й навіть распіратора зробила перші кроки в сад.Страшна спека (в ай-будинку завжди 20 з плюсом), дивні звуки, запахи. Навіщо це довкілля? Очі не захищені, хочеться чхати й плакати. І як раніше жили доцивілізовані пращури? Вона щойно читала вірші про перше кохання, цілунки. Що за маячня? Це ж не гігієнічно?Фу, навіть примітивно якось! Між іншим, вона жодного разу нічим не хворіла, не знає, що таке біль, ні  тіло, ні душа не були травмовані. Її кров кришталево-прозора й стерильно-чиста. Бридко стало Мелісі від прочитаного. Їй зараз 17, ще років 10 можна почитати дивні вірші про кохання, а потім підбере собі бездоганну пару - ай-чоловіка, з урахуванням її темпераменту, зросту, смаків. Разом вони з допомогою спеціальної комп"ютерної програми сконструюють собі нащадка - ай-дитину. Звісно ж, одну. Ай-Землю не можна перенаселювати. Кожній ай-родині одна ай-дитина. І ніяких сварок, непорозумінь, пристрастей. Нащо ці пережитки доісторичного минулого? Сьогодні вона живе в епоху розумного щастя, усе довкола досконале. Вона ідеальне створіння людства. Вага 45 кг., зріст 165 см, шкіра біло-синявого відтінку, очі блакитні витрішкуваті, інтелектуальний коефіцієнт зашкалює, тестування показало, що Меліса або інженер, або програміст. За кілька місяців контрольний тест обере їй професію і програму для навчання.Не виходячи зі свого ай-будинку, вона здобуде професію і буде працювати. Усі зв"язки виконує ПК, нема потреби виходити на вулицю і наражати себе на небезпеку. То чому раптом вона вийшла?



Сама не може пояснити. Якась цікавість, дивна підсвідома сила вивела її у цей зовсім пустий небезпечний світ. Спочатку Меліса осліпла, потім стала глуха, згодом  напівбожевільна розплющила очі і побачила перед собою хлопця, але не ай. У нього було не біляве прозоре волосся, а темне й цупке, шкіра засмагла, а очі наче чорні. І де він у дідька тут взявся? Що ви, панянко, лаєтесь? Нецензурною лексикою ніхто не послуговується більше, ніж 200 років! Дивина якась! Незнайомець упевнено підійшов до неї і насмішкувато протягнув яблуко. Уявіть собі, ціле, ненадкушене яблуко. Усі харчі мають бути або в наноупаковці, або надкушені. Таким чином, ризик отруєння зводиться до мінімуму. Він чи вбити її хоче - дає ціле яблуко! Нахаба! Ще бабця Єва говорила Мелісі, що яблука не можна брати в незнайомців. Чому саме яблуко? Раніше дівчину це ніколи не турбувало.
Бабця говорила... Але Меліса взяла фрукт і смачно надкусила його. О дивина! Кислий сік потік не тільки їй в горло, а й по підборіддю, руках і навіть прозорій білій сукні. Як некрасиво вийшло! Жах! Вона осмілилася порушити правила естетики! Сором! Сором! Сором!
Але дівчині сподобалося. Такого смаку вона ніколи не відчувала. Якась терпкота розлилася приємним теплом по всьому тілу.   А хлопець дивився серйозно-серйозно, навіть не зробив їй зауваження щодо потворного вживання їжі на вулиці ще й таким негідним чином.
- Ви хто? - розгублено спитала Меліса.
- Я друг, - тихо промовив незнайомець.
Дівчина ще дужче розгубилася, у її особистому тезауресі  не було слова "друг". Хто це? Нащо їй це треба? Вона вільна, самостійна, щаслива!.. Нащо їй якийсь "друг"?  Наче уперше в житті захворіла: ставало то душно, то морозило, то нудило. Нащо  вийшла на вулицю? Швидко зазирнула своїми небесно-чистими зіницями в його чорні бездонні очі й уперше в житті не пішла, а побігла в ай-будинок, щоб умікнути айпад і знайти там, хто такий "друг"...