Хочеться трішки українського катарсису. Від кави швидко калатає серце. Заварила чай з мелісою, лимоном і додала до нього лід і мед. Ти знаєш, це смачно. Сьогодні вечір присвячений сучасній українській літературі. Широкої популярності набув роман - сімейна сага "Солодка Даруся" Марії Матіос. Текст не залишає читача байдужим, дозволяє доторкнутися до свого інтимно-ментального, відчути катарсис. Хочеш пройти процедуру духовного очищення - читай... Я ось зараз якраз читаю - тож приєднуйся.
"А най мій язик чиряки обсиплять, яке дурне сказала!
…А Солодка Даруся сидить у квітнику між айстрами, у трьох кроках від Марії з Василиною, заплітає—розплітає давно поріділу сиву косу, слухає незлобну розмову про себе, і лиш тихо усміхається.
Вони таки не мають смальцю в голові а Бога в череві, її сусіди, бо думають, що вона дурна. А Даруся не дурна — вона солодка.
Ну, то й що, що коріння жоржин загортала в ковдру? То було якраз тоді, коли сніг зійшов, а морози іще не попустили. Даруся роздавала по селу квіти, бо так багато їх викопала восени, що більше, ніж барабуль у пивниці було. Ото й понесла до хатів, коло котрих ніколи не цвіли квіти. Чи була би несла голе коріння в таку студінь? Васюта чомусь не носить свого онука в садок у одних штаненятах, а лиш загортає в коцик, а вже тоді бере на руки та й колише крізь село. То ж така сама дитина, як жива квітка.
Даруся сидить на теплій, іще майже літній землі, гладить веселі голівки айстр, куйовдить долонею запашні кучері, говорить до них, розказує, що хоче, сміється — і що ж тут такого дурного?"
Немає коментарів:
Дописати коментар