Давай поговоримо про любов. Ти не проти? Сьогодні натрапила в соцмережі на такий пост:
Зверніть увагу на кількість лайків та репостів. Молоді подобається... Що подобається? Чи не викреслюємо ми любов з нашого життя, не знецінюємо її? А що буде, коли вона піде, щоб не повернутися ніколи. Пропоную прочитати один із найкрасивіших, як на мене, романів про кохання. Висота почуттів дорівнює чистоті дитячої сльози. Почитай зі мною Ремарка. "Три товариші". Дружба. Любов. Кохання. Гонки. І передчуття війни...
- Пробачте, будь ласка, - втрутився я нарешті. - Ми не бачили, що ви були в машині. А то б ми такого не виробляли.
Дівчина глянула на мене.
- А чого ж би й ні? - сказала вона спокійненько якимсь несподівано глухим голосом. - Нічого поганого в тому не було.
- Поганого, може, й не було, але ж було це й не зовсім чесно. Наша машина може давати кілометрів двісті.
Вона трохи схилилась і сховала руки в кишені пальта.
- Двісті кілометрів?
- Точніше: сто вісімдесят дев'ять і дві десятих, це зафіксовано офіційно, - раптом випалив гордо Ленц. Вона розсміялась.
- А ми думали - так щось шістдесят-сімдесят...
- Бачите, - сказав я, - ви ж цього не могли знати.
- Ні, - відповіла вона, - цього ми справді не могли знати. Ми гадали, що бюїк удвічі бистріший за вашу машину.
- Так, - я відштовхнув ногою якусь гілку, - а виходить, що ми мали величезну перевагу. А пан Біндінг, мабуть, розсердився на нас.
Вона знову засміялась.
- На якусь мить, це так. Але ж треба уміти й програвати, а інакше як же тоді й жити.
Дівчина глянула на мене.
- А чого ж би й ні? - сказала вона спокійненько якимсь несподівано глухим голосом. - Нічого поганого в тому не було.
- Поганого, може, й не було, але ж було це й не зовсім чесно. Наша машина може давати кілометрів двісті.
Вона трохи схилилась і сховала руки в кишені пальта.
- Двісті кілометрів?
- Точніше: сто вісімдесят дев'ять і дві десятих, це зафіксовано офіційно, - раптом випалив гордо Ленц. Вона розсміялась.
- А ми думали - так щось шістдесят-сімдесят...
- Бачите, - сказав я, - ви ж цього не могли знати.
- Ні, - відповіла вона, - цього ми справді не могли знати. Ми гадали, що бюїк удвічі бистріший за вашу машину.
- Так, - я відштовхнув ногою якусь гілку, - а виходить, що ми мали величезну перевагу. А пан Біндінг, мабуть, розсердився на нас.
Вона знову засміялась.
- На якусь мить, це так. Але ж треба уміти й програвати, а інакше як же тоді й жити.
Може, помиляюсь, але я згоден із цим постом і сам би його лайкнув. І не тому, що я не вмію чи не хочу любити, ні. У соцмережах статуси із словом "люблю" найчастіше пафосні, неприродні. Такий статус стереотипно є прикметою людини недалекої, але романтичної (щось на кшталт дівчини, що чекає свого принца/олігарха). А якщо такий статус стоїть у хлопця, я навіть не знаю, про що це може казати. Я би вважав цю сторінку підробною, от. Це вже свого роду Інтернет-етикет.
ВідповістиВидалитиЩодо знецінення любові - залежно від її розуміння. Медіапростір популяризує любов-ерос. Тоді як справжнє кохання, сімейна прив'язаність забуті, дружбу перекручено. Тобто, я думаю, проблема існує, але не з того боку.
Спочатку було слово... І воно матеріальне. Чого ж ми тоді хочемо з таким "етикетом"?
Видалити