Хочу поділитися з тобою відчуттями щодо книги, яку саме зараз читаю. Чи діагностував ти хоч раз свій IQ? І що? Це якось позначилося на твоєму світосприйнятті? Ми homo sapiens, чи зобов"язує це до чогось? Довкола скільки людей хизується своїм розумом, демонструє високий інтелект. Цікаво стало, а чи є тест, яким вимірюється коефіцієнт людяності? Навряд чи... Історія, розказана американським письменником Деніелом Кізом, спонукає замислитися над простими речами, які ми забуваємо в гонитві за підкоренням псевдоінтелектуальних вершин. Почитай зі мною "Квіти для Елджернона" (між іншим, Елджернон - це щур, дуже милий і розумний))))
"Минулої ночі я чув уві сні, як мама кричала на батька та вчителя в початковій школі 13 (перша моя школа, з якої вони мене перевели до школи 222) …
— Він нормальний! Нормальний! Він виросте і буде таким самим, як інші.
Вона хотіла подряпати вчителя, але батько відтягнув її назад.
— Одного дня він піде до коледжу. Він стане кимось. — Вона все ще верещала й учепилася в батька, тож він її відпустив. — Одного дня він піде до коледжу і на когось вивчиться.
Ми були в кабінеті директора, й там було ще багато людей, які здавалися спантеличеними, але заступник директора усміхався й відвертав голову, щоб ніхто не міг бачити його усмішки.
Директор у моєму сні мав довгу бороду, він летів через кімнату й показував на мене.
— Його треба віддати до спеціальної школи. Державної спеціальної школи у Воррені. Ми не можемо тримати його тут.
Батько витяг маму з кабінету директора, й вона все кричала та плакала. Я не бачив її обличчя, але її великі червоні сльози капали на мене… "
Немає коментарів:
Дописати коментар