Чому батьки припинили підтримувати вчителя?

Надзвичайно складна тема. Брудна. Об неї бояться вимазатися, а потім смердіти. Але опозиція вчителі-батьки таки визріла наразі. Осмілюся поміркувати. Вистачить сміливості - долучайтеся.
Невесело почався навчальний рік. Кілька моїх молодих колег покинуло школу. При цьому в них був взаємозв"язок із дітьми, досвід роботи, здатність до самопожертви (свого вільного часу, сили заради дозвілля вихованців). Ось тільки сучасним батькам цього замало. Вони поклали на класного керівника функцію вихователя-гіпнотезера, що діє  на підсвідомому рівні. Сучасні пересічні батьки не терплять критику. Підліткам властива плаксивість, образливість, завищена самооцінка. Тому дуже часто зауваження педагога діти вдома інтерпретують як образу, зневагу, приниження. А більшість батьків навіть не намагається розібратися. Байдуже, що учителі вивчали педагогіку, психологію. Якщо дитина говорить, що на неї намовляють, значить, так і було, незважаючи на те, що педпрацівник говорить інакше. Це ж він придирається саме до Вашої дитини, бо ж зайнятися більше нічим. І зневажливо він ставиться саме до Вашої дитини, а решта в класі - його улюбленці. 

Це батьки сьогодні не просто думають, а ще й обговорюють при дітях. Під час зустрічі з учителем неодмінно треба звинувати його в усьому, не цураючись нецензурної лексики, образ. А потім учень має поважати педагога, якого троллять тато з мамою вдома, на вулиці, навіть у школі. 

Тут на підтримку батьків виступають ЗМІ з неймовірними історіями про вчителів-збочинців, тиранів.Такого роду програми в годину-пік, а ось експрес-уроки української о 8.50 ранку середи. Логіка залізна.  Видається, що ні в кого навкруги немає поваги до вчителя. 

Сьогодні пояснюють відтік педагогічних кадрів низькою заробітною платнею, зниженням престижності. Але, як на мене,  першопричиною є те, що сучасний учитель глибоко самотній у своїх проблемах, він поступово втрачає довіру, повагу батьків. Між школою та батьками прірва...

Заплакані очі молодих вчительок, які покидають школу. Ридання дітей, які починають розуміти, що втратили. І тотальне мовчання батьків. Мовчання всіх.
 Вони вже пішли... Але чи останні? Хто прийде завтра в школу? Особливо в нашому регіоні, де педагогічну освіту здобувають переважно дистанційно? Хто стане на захист молодого педагога? Невже за 3 роки роботи не можна зробити адекватний висновок про компетентність учителя?

Шановні батьки, чи кидаєтеся Ви зі звинуваченнями на лікаря, який робить боляче Вашій дитині в процесі лікування? Ні? То чому Ви вважаєте, що в дидактиці немає місця критиці та зауваженням?

Безперечно, Ваша дитина найкраща для Вас. У цьому ніхто не сумнівається. Але зрозумійте, у класного керівника таких близько 30, а в учителя десь 100,  і він усіх однаково поважає. Кожен потребує підтримки й контролю. Дивіться більше дитячих фільмів. Вони допомагають розплющити очі. Вам прописаний сімейний перегляд "Чарлі й шоколадна фабрика".

Звісно, ми, учителі,  не ідеальні. Але невже Ви вважаєте, що на наше місце прийдуть взірці педагогіки? Чи, може, Ви хочете побути самі класними керівниками, чи навчати дітей котроїсь дисципліни? То спробуйте!
 Підтримайте молодого вчителя. Інакше школа перетвориться на пустку.
P.S. Не знаю, чи мій допис читали, але ніхто не відгукнувся. Це шкільне табу. Не прийнято говорити. До паритету вчитель-учень-батьки нам ще далеко, оскільки навіть не наважуємося про це говорити... Укотре зробимо вигляд, що все гаразд, опустимо очі й будемо працювати далі...