Нещодавно німецький журнал «Шпігель» оприлюднив результати незвичайного дослідження. У процесі експерименту було підготовлено два варіанти повідомлення на одну й ту саму тему — правдиве й брехливе, які надрукували в газеті, передали по телебаченню й радіо. Після цього було проведено опитування, яке виявило, що правду від брехні відрізнили 73% радіослухачів, 63% читачів і менше 50% телеглядачів. Висновок? Телеекран — найкращий засіб маніпуляцій громадською свідомістю.
До чого все це я... Завжди цікаво починати викладати навчальний предмет в нових класах, особливо старших. Із психологічної точки зору процес "притирки" заслуговує на увагу. Коли учні з дитинства звикли до одного вчителя, то вони не відкриваються перед ним повністю, а педагог, у свою чергу, не помічає, що його вихованці вже дорослі. Тож новий учитель має шанс стерти заштамповану субординацію. Урок зарубіжної літератури, як на мене, для цього прекрасне підходить. Ні для кого не секрет, що більшість сучасної молоді не читає тексти в повновному обсязі: у кращому разі стисло, у переказі або взагалі ніяк. Тому від уроку позакласного читання чекала відповіді на питання: чому так трапилося? Виявляється, наша юнь таки читає. Але їх приваблює більше белетристика, ніж класика. Юнакам та дівчатам подобаються фентезі та детективи. Але серед них є такі, що "наважилися" сказати "новій учілці" правду (за що я їх дуже поважаю), що вони не люблять читати. Аргументом однієї дівчини стало те, що вона неодноразово починала читати книги (задавали в школі, змушували батьки), але процес не приносив їй насолоди, тому й не може назвати жодну улюблену книгу, бо ненавидить їх усі разом узяті. Пригадалася вишукана реклама:"Ви не любите каву? А яку саме Ви не любите?"Читацьку компетентність, смак слід виховувати дуже тонко, маневруючи на волосинці хитких підліткових уподобань. Порекомендувала романтичній дівчині нещодавно прочитаний роман Н.Гурницької "Мелодія кави у тональності кардамону". Експеримент тривав три дні. Трапилося маленьке диво (звісно, якщо дівчина каже правду) - книга сподобалася. Це перший текст, який припав до вподоби.
Є й значно важча ситуація. Одна панна сказала, що не збирається читати до 60 років узагалі, оскільки це марнування часу. Молодість створена для того, щоб гуляти, насолоджуватися життям, дивитися телевізор, урешті-решт "сидіти Вконтакті". "Життя занадто коротке, щоб марнувати його на читання книг"(десятикласниця N).
Ви зараз, певне, думаєте, нащо вчителька псує свою репутацію, коли пише про подібне. Але знімімо "рожеві окуляри". Нашим дітям не подобається читати, вони вде давно призвичаїлися опрацьовувати стислі перекази, отримувати за них позитивні оцінки, але розучилися бачити красу. Мила дівчина збирається читати після 60. Який експеримент доречний тут? Завели розмови про соцмережі. З допомогою смартфона вона зайшла на мою сторінку ВК і протягом уроку шукала "мудрі фрази", щоб замислитися, чи варто чекати 60-річчя. Цей експеримент триває. А ще на кожному уроці відбувається бій за підліткову духовність, красу. Як же достукатися до них?
Наскільки важкими й водночас важливими є для вчителя-філолога уроки літератури. Тут не просто слід навчити, а треба пробудити співпереживання, відчуття краси, не лишити нікого байдужим. І це складно в сучасних умовах. Інколи руки зовсім опускаються. А потім опівночі хтось із твоїх випускників прсилає особисте повідомлення із проханням почитати власну поезію чи відредагувати прозу. Ось у такі моменти розумієш, що твої уроки не минули марно... Бо ж класно вони пишуть!
"451 градус за Фаренгейтом" - температура, що змушує замислитися...
Що тільки робити з тими, хто збирається читати після 60? Чи вдасться мій експеримент?
— А ви
коли-небудь читаєте книжки, які палите? Він засміявся.
— Це
протизаконно!
— Авжеж,
авжеж...
— Це непогана
робота. В понеділок палити книжки Едни Міллей, в середу — Уїтмена, в п'ятницю —
Фолкнера, перетворювати їх на попіл, а потім спалювати навіть попіл. Отакий наш
професійний девіз.
............................................................................................................................................................
Вона
повернулась, наспівуючи й легенько клацаючи в такт пальцями.
— Ти нічого не
хочеш запитати про вчорашній вечір? — сказав він.
— А що таке?
— Ми спалили з
тисячу книжок. І жінку.
— Ну?
Вітальня аж
вибухала від оглушливих звуків.
— Ми спалили
твори Данте, і Свіфта, і Марка Аврелія...
— Він європеєць?
— Здається.
— Радикал?
— Я ніколи не
читав його.
...................................................................................................................................................................
................................................................................................................................................................
— Так-от, треба
якнайбільше спортивних ігор, розваг, треба, щоб людина завжди перебувала в
натовпі, щоб її не покидало відчуття стадності — тоді вона не матиме часу
думати, чи не так? Отож організовуйте, вигадуйте нові й нові види спорту,
організуйте супер-спорт! Більше книжок з малюнками. Більше фільмів. А поживи
для розуму менше й менше. Наслідок — дратівливість. Дороги переповнені людьми,
всі кудись поспішають, байдуже куди. Бензинові втікачі. Міста перетворилися на
туристські табори, люди — на орди кочівників і стихійно пориваються то туди, то
сюди, як море під час припливу й відпливу; і от сьогодні хтось спить у тій
кімнаті, де вчора ночували ви, а напередодні — я.
Зніміть телевізори, комп"ютери зі своїх голів, "зігрійтеся" поруч із "451 градусом за Фаренгейтом" Рея Бредбері. Хто його знає, чи доживемо ми до 60 років, якщо розучімося думати й співчувати?...
Немає коментарів:
Дописати коментар