Таке питання сьогодні в прямому ефірі під час прес-конференції порушив пан Лікарчук. І справді, що я робила? Учителька, у котрої кожного разу котрась дитина не складає ЗНО з української мови та літератури. Ви не повірите, панове, працювала. Наполегливо, затято, як уміла й могла. Але... Одна справа Київ, Львів, Івано-Франківськ й Одеса, а інша провінційні містечка аграрних районів, як моє. Та ще й АТО. Ні, ми не просимо котрихось преференцій. Наша проблема в іншому. У тому, що батьки дітей, які не дотягують навіть до середнього рівня, бояться відпускати своїх "чудо-чад" до більших міст, обласних центрів. Ось і йдуть вони в 10. А потім якось не складають ЗНО. Чи можемо ми відмовити їм в зарахуванні до 10 класу? Ні. Чи можемо змусити вчитися? Ні. Чи збиралися вони вступати до вишів? Ні. Чи засмутив їх результат? Можливо. Чи переймаємося ми, учителі, через такий провал? Звісно. Чи можемо ми щось змінити? Певне, що так. Але за умови, що на нас і наші проблеми звернуть увагу. За умови, що середня освіта зазнає плідних реформ. І ці новації ініційовані будуть освітянами середньої ланки.
Педагог - це особистість. Інакше немає сенсу. Нащо виховувати сірих мишей? То чи доцільно особистостям задавати таке питання й так. Адже серед нас є й такі, що виплекали й 200-бальників, і випускників, які підтвердили високий рівень знань. Але питання поставили усім одне. "Ці вчителі" - значить усі?
Немає коментарів:
Дописати коментар