29 років тому український квітневий ранок сколихнув увесь світ. Ніхто не думав, не передбачав, що атом може вийти з-під людського контролю.Раптом безпечне життя людства було поставлено під загрозу. Людина вже не властелин Всесвіту. Страшна катастрофа навчила нас відповідати за свої вчинки, аналізувати помилки й шукати втрачену гармонію з природою. Найголовніші неперехідні істини - це краса Батьківщини й батьківщини, річка, поле, гай, запашний, щойно зібраний урожай, дитячі усмішки і щебет птахів, ясні зорі в небі та барвисті квіти під ногами...
Цей дощ - як душ. Цей день такий ласкавий.
Сади цвітуть. В березах бродить сік.
Це солов"їна опера, Ла Скала!
Чорнобиль. Зона. Двадцять перший вік.
Тут по дворах стоїть бузкова повінь.
Тут ті бузки проламують тини.
Тут щука йде, немов підводний човен,
І прилітають гуси щовесни.
Але кленочки проросли крізь ганки.
Жив-був народ над Прип"яттю - і зник.
В Рудому лісі виросли поганки,
і ходить Смерть, єдиний тут грибник.
Ліна Костенко.
Сади цвітуть. В березах бродить сік.
Це солов"їна опера, Ла Скала!
Чорнобиль. Зона. Двадцять перший вік.
Тут по дворах стоїть бузкова повінь.
Тут ті бузки проламують тини.
Тут щука йде, немов підводний човен,
І прилітають гуси щовесни.
Але кленочки проросли крізь ганки.
Жив-був народ над Прип"яттю - і зник.
В Рудому лісі виросли поганки,
і ходить Смерть, єдиний тут грибник.
Ліна Костенко.
Немає коментарів:
Дописати коментар