Шановні відвідувачі, на жаль, Ви не пишите, тому, керуючись численними проханнями друзів, публікую дописи з однойменної сторінки сюди, на головну. "Молюсь і вірю", що читаєте.
Давно вже не заходила сюди випити літературної кави. І ось нарешті вільна хвилина... Хочеться читати щось важливе, а потім довго думати про це. Як ти ставишся до утопій? Я вже якось збилась: ми на ти чи на Ви? Але про утопії краще: вони так важливі сьогодні, коли зовсім поруч намагаються будувати новий світ суцільної справедливості. Та мова навіть не про це: література - не політика. Справа в ідеалах, цінностях - справжніх і псевдо, фарисейських. Мова піде про Рея Бредбері і його роман-антиутопію, засторогу людству "451 градус за Фаренгейтом".
"Дівчина перестала всміхатися.
- Пробачте. Мені справді здавалося, ніби ви глузуєте з мене. Ото дурна!
- Ні, ні,- заперечив Монтег.- Дуже добре, що ви запитали. Мене давно вже ніхто про це не питав... Добре, що запитали.
- Поговорімо про щось інше. Ви нюхали коли-небудь опале листя? Знаєте, чим воно пахне? Корицею! Ось понюхайте.
- Еге ж, справді схоже на корицю.
Вона дивилася на нього променистими темними очима.
- Як вас усе дивує!
- Просто я ніколи не мав досить часу, щоб...
- А ви дивились на рекламні щити, про які я казала?
- Так. Звісно,- він мимохіть весело засміявся.
- Ви тепер набагато краще смієтесь.
- Справді?
- Так, невимушеніше.
Він відчув себе якось вільніше і зручніше.
- Чом ви не в школі? День при дні блукаєте...
- За мною в школі не тужать,- відказала дівчина.- Кажуть, нібито я нетовариська, важко сходжуся з людьми. А насправді я дуже товариська. Все залежить від того, як на це дивитися, чи не так? По-моєму, спілкуватися з людьми - це розмовляти, як ось ми з вами.- Вона поторохтіла каштанами, які знайшла під деревом на подвір'ї.- Або ж розмовляти про те, який дивний світ. Спілкуватися з людьми приємно. А хіба це спілкування, коли зібрати всіх докупи й нікому не давати й слова сказати. Урок по телебаченню, урок з баскетболу, з бейсболу чи з бігу, ще урок з історії - примушують щось переписувати, потім примушують щось перемальовувати, а тоді знову спорт. Знаєте, ми ніколи нічого не запитуємо в школі, принаймні більшість; а нас обстрілюють відповідями - бах! бах! бах! - потім ще сидимо чотири години, дивимось учбовий фільм. Як на мене, це ніяке не спілкування. Безліч лійок, в які вливають і з яких виливають хтозна-скільки води, та ще й запевняють, ніби це вино. Під кінець занять ми так виснажуємося, що тільки й залишається - лягати спати чи йти в парки розваг зачіпати перехожих, бити вікна в павільйоні для биття скла чи великою сталевою кулею трощити автомобілі в павільйоні автомобільних аварій. Або сісти в авто і мчати по вулицях, намагаючись якнайближче проскочити повз ліхтарні стовпи, не зачепивши їх,- є така гра. Втім, вони, певне, слушно вважають, мабуть, я така і є, як вони кажуть. У мене нема друзів. І це нібито підтвердження, що я не при своєму розумі. Але всі мої ровесники галасують і танцюють, мов несамовиті, або ж лупцюють одне одного. Ви помітили, як тепер люди ображають одне одного?"
Рей Бредбері "451 градус за Фаренгейтом"
Немає коментарів:
Дописати коментар