Автор сам просив поширити попередній пост, поширила. Інтерпретація така. Настрій геть зіпсувався. Але я не покину тебе, мій читачу, на травневі свята в такому стані. Ситуацію може врятувати література, вона лікує від абсурду. Хоча й не Стус, але Ремарк. Для мене він "бісер", так само, як й Гессе, тож пограймо. Отже, покоління втрачених. Їхні думки особливо актуальні сьогодні. Втративши все (матеріальне), людина здобуває внутрішню свободу, бачить життя інакшим. Вона вивищується над мізерністю. Ми з тобою також спробуємо... опинитися в Парижі 30-их років минулого століття під Тріумфальною аркою... Екскурсовод сам Ремарк. Так що навіть не вагайся.
"Жінка наближалася до Равіка навскоси через міст. Вона йшла швидко, але так, ніби в неї запліталися ноги. Равік помітив її аж тоді, як вона опинилася майже біля нього. Він побачив бліде, вилицювате обличчя й широко посаджені очі. Обличчя було застигле й скидалося на маску. Здавалося, наче в ньому до краплі вичахло життя, а в осклілих очах при світлі ліхтаря відбивалась така порожнеча, що Равік насторожився.
Жінка пройшла так близько, що мало не зачепила його. Він простяг руку і схопив її за плече. Вона похитнулася і була б упала, якби він її не тримав.
Равік не відпускав її.
— Ви куди? — за хвилю спитав він. Жінка безтямно дивилася на нього.
— Пустіть мене,— прошепотіла вона.
Равік нічого не сказав. Він і далі міцно тримав її за плече.
— Пустіть мене! Що це таке? — Жінка майже не ворушила губами.
Равікові здавалося, що вона не бачить його. Жінка дивилася крізь нього в порожню ніч. Просто її затримало щось, і вона казала:
— Пустіть мене!"
Він її не відпустив, надто холодно й пізно було, а Ви... Але ж це Ваш вечір...Усе, що я можу, це залишити тут текст, а далі свобода вибору має бути. Ремарка можна інтерпретувати, бо тести за ним "правильні" ще не склали. Користуймося можливістю.
Немає коментарів:
Дописати коментар