"Триптих «Душа метелика» рекомендований для позакласного читання. Випускники,ви знали про це? Ви давно могли це прочитати, якби не ваші вчителі"

Вимушена зізнатися, що не виконала навчальну програму до 24 квітня  і мої випускники не читали триптих "Душа метелика". Але тому є логічне пояснення: ми повинні були вивчити курс української літератури на місяць раніше, тому на позакласне читання часу, на жаль, катастрофічно не вистачило. Тому вибачаюся перед Вами, 11-Б, і наводжу фрагмент тексту. Продовжуємо міркувати над ним.

Маю ще кілька питань для роздумів. Давайте замислимося, що таке література? Безперечно, мистецтво, яке кожен має право інтерпретувати по-своєму. Сьогодні у всьому світі набуває поширення герменевтичний метод пізнання мистецтва, зокрема літератури. Дозвольте познайомити Вас із поняттям "герменевтика".

" Герменевтика (грецьк. hermeneutikos — пояснюю, тлумачу) — у первісному значенні — напрям наукової діяльності, пов'язаний з дослідженням, поясненням, тлумаченням філологічних, а також філософських, історичних і релігійних текстів. У XX ст. набуває ширшого значення як метод, теорія чи філософія будь-якої інтерпретації.  Підтримує цю тенденцію учень М.Хайдеггера Х.-Г.Гадамер. Саме він став основоположником філософської Г., вихідним пунктом якої є онтологічний характер герменевтичного кола. Звідси випливають тези Гадамера:

 1) інтерпретація є принципово відкритою й ніколи не може бути завершеною;

 2) розуміння тексту є невіддільним від саморозуміння інтерпретатора"(Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007).

Отже, шлях для інтерпретації відкритий для кожного, оскільки водночас інтерпретація вчить мислити, розуміти. Метелики полетять лише тоді, коли перестанемо препарувати жаб. 

Більше того, для самої авторки  частина триптиху  була  інтерпретацією фрагменту  поезії американської поетеси ХІХ ст.  Емілі Дікінсон. 

 Маленький шлях- не для людей –

Для поглядів здаля –
Де пробіжать голоблі бджіл
Та возик мотиля.

Чи місто має десь його
Над муром кам»яним?
Зітхну лиш – бо мене ніхто
Не віз би шляхом тим.
( переклад Олега Зуєвського).

Як бачите, усе наше життя - суцільна інтерпретація - вчення розуміти. Для цього маємо навчитися слухати. Тож, випускники, спробуйте прочитати текст і почути автора. 

Душа метелика 

Надвечір треба розмовляти тихо, щоб не почув дощ, бо, нарікаючи на нього, ми викличемо справжнє лихо: цілу ніч дзвонитимуть краплі по підвіконні, і тоді не заснуть навіть пташки. Так само не треба сердитись на вітер, бо він вдарить нас в обличчя і поб'є шибки. Офіруймо присмерку тишу й нерухомість, щоб віднайти в домі мир. 
Коли нарешті запалиться світло, біймося за комах, які злітаються до нього. Вони ще тільки сьогодні народились і можуть сплутати сонце з жарівкою. їхнє наївне самоспалення викличе у нас думки про смерть, страх перед нею. 
Відкривається щілина між світами. Яким би не було привабливим життя після життя, важко усвідомлювати, що ти стаєш абсолютно непотрібним. 
Та чи буде нам добре на тому світі? Чи віднайдемо там мир, якщо не мали його досі? Може, нас там сваритимуть зг ганебні вчинки? 
І тут досить дверей, у які ми боїмося зайти: дерев'яних, залізних, золотих. Не пізнавши світ, відходимо в інший, звільнені від тіла, щойнонароджені, летимо до світла, що сяє в сутінках. Ще один метелик, ще один... 
Не випадково ми стрічаємо стільки аналогій у довколишньому світі. Вони вчать нас жити і вмирати, бути потрібними або ні. Вони кличуть нас бачити у розрізненому цілісне, в цілісному — розрізнене, у собі — інших. Навіщо? 
Тільки почнеш замислюватися над цим, тебе охоплять якісь людські проблеми. Дуже важко жити серед людей. Вони весь час нагадують про існування часу, хоча це фікція нашого штучного світу. Він примушує нас вірити, що обов'язково треба розбиватись до крові, щоб подолати стіну і потрапити в сад. Але знайти у собі спокій, злагоду краще, ніж страждати, підкоритись законам космосу легше, ніж суспільним. Дитинство, розквіт, старість — це не дія часу, а стан душі, її різні обличчя. Ніби гра. Дитина бавиться в дорослу, або немовля, приміряючи, що краще до лиця: інфантильність чи відповідальність. Згодом дорослі навчають її того, що вміють самі: автоматизму. Якби не це, ми б не шукали крихітку знання, не сиділи б розгублено над цією мізерією. Як все-таки добре не бути людиною. Важко знайти більш неприроднішу істоту (Галина Пагутяк).