Життя з чистого аркуша, або етюди останнього дня осені

Просто етюди, жодних коментарів, ніякої цензури, лише потічки талого снігу...

Чи замислюємося ми над тим, як живемо? Чи кожного дня повністю автоматизовано виконуємо систему дій, в очікуванні, що колись усе це зміниться. Переважна більшість людей, які нас оточують, саме так і живуть, навіть не намагаючись зробити щось для того, аби змінити себе,  почати життя з чистого листа. Можливо, вони бояться змін, а можливо, вже змирились із сірою буденністю, що їх оточує.Якщо людина за день не дізналась для себе нічого нового, вона даремно прожила його. Цікаве і сповнене яскравих барв життя може початись лише для тих, хто не застряг у павутинні буденності, а кожного дня прокидаеться з бажанням по-новому дивитись на світ, увесь час рухатись та не опускати руки після чергової невдачі, адже спроби знайти своє місце в цьому житті можна порівняти з лотарейними білетами, хтось виграє джекпот з першого разу, а хтось після двадцяти спроб не отримує нічого, але шанс виграти завжди більший у того, хто більше ризикує. А ті, хто опускають руки після декількох невдач, так і не дізнаються, наскільки вони були близькі до своєї мети.

Респект від учительки

Майже три тижні не бачила своїх учнів. По-різному складалося їхнє навчання. Учителька десь, не бачить, не чує, не знає). Але незважаючи на це, діти встигли досягти успіху. У телефонному режимі ми спілкувалися, готувалися, писали статтю. Хочу подякувати Дзюбі Ростиславу за інтерактивний режим роботи, участь у конференції. Я пишаюся тобою, Росте! Зростай! Вірю в тебе!!! 

"Приємно відзначити, що серед найкращих знавців української мови учень 10 класу Сватівської ЗОШ № 2 Ростислав Дзюба, який писав диктант разом з учасниками Всеукраїнської конференції „Слобожанська беседа”, що проходила цього дня в університеті".

Дім... милий дім

Останні штрихи до моєї педагогічної повісті, які неодмінно втіляться в цілісність. Багато вражень, відчуттів... Як же мало ми, педагоги, насправді знаємо одне про одного, як не вистачає нам неформального спілкування. Особисто я відкрила для себе живий, активний методичний обмін не тільки на уроці, за столом, партою, у школі, а й у музеї, кав"ярні, високо в горах, ошатних замках і палацах, при канделябрах і свічках. Це переконує, що Учитель - жива людина, цікава, яскрава, харизматична, а не наглядач у спідниці чи краватці. Саме такими виявилися педагоги Гусятинщини. Вразили своєю молодістю, енергійністю й увагою очільники району, гармонійне поєднання молодості й досвіду. Де б не опинилася, скрізь відчувала себе комфортно й затишно... Інакше й бути не могло - це МОЯ КРАЇНА.
Дім... милий дім... Прокидаюсь, а не вистачає-таки Увисли). Занадто рано розбудило сонечко, бо я на Сході, а увечері здається, що день минув зашвидко, бо я не на Заході... 

Останній листопад

Так складно, коли настає час іти. На що важче наважитися: піти чи залишитися. Осінь у листопаді стає зовсім самотня...Наче ще її час, але відчуває, що всім набридла.  Філігранне тіло понівечила анорексія - тепер і жовта, і червона сукні не тримаються навіть  на плечах. Від повіву вітру вона вся розсипається на уламки й з останніх сил намагається зігріти себе власними обіймами. У старій нафталінній скрині знаходить довгу чорну сукню - не ходити ж голій.  Але навіть маленький комірець на її худій шиї перетворюється на відверте декольте, від якого мерзнуть легені. Ох, цей кашель.  Осінь ховається від людей, які нещодавно фотографувалися в її листі, малювали пейзажі, а тепер безсоромно жадають снігу. А вона... Вона і рада б піти - ось тільки час не вийшов. Для чогось вона має бути. Ховається в закутках міста й потайки пише вірші, які ніколи ніхто не прочитає. Уже відлетіли її птахи, яких так довго годувала хлібом. Сама не їла - їм віддавала. Думала: не полишать на самоті, візьмуть на крила. Наївна осене, нікому не вір, навіть собі. 

У кожному місті є архаїчні руїни - саме там удень спочиває осінь. Між камінням, що береже таємничі зустрічі, зізнання, зітхання, цілунки...  Вона дрімає зовсім трішки, а потім прокидається і плаче. Пада дощ... Прямо в декольте її сукні, шпильки не витримують, і волосся по-відьомськи сиплеться по плечах. Очі міняться. Дощ змив зелень, лишивши жовтий нездоровий блиск.

Уночі осінь бере скрипку й жалібно грає, аж струни рвуться, а з пальців сочиться зовсім бліда кров. Вона вже не може співати - голос захрип, пропав. Жадає танцю. Але її ніхто не запросить. Навіть листочки не прилетять до неї. Вони просто килим під її босими ногами. Перехожі безжально топчуть зів"яле змокле золото, а осінь, ніби на пуантах, ледь чутно ступає балериною. Вона не в змозі повернути листочкам життя, а собі молодість. Вони відродяться навесні, а вона вже витратила всю свою косметику. Лише чорна сукня мається на її тілі. А губи після червоної помади бліді-бліді...

Звуки осінньої скрипки затихають уранці. Останнє листя доткало барвисту ковдру для землі. Замість дощу, випав перший лапатий сніг. Як же всім сподобався він... Лише дивна жінка з розкуйовдженим рудим із пасмами сивини волоссям та в старомодній чорній сукні ще й босоніж шла невідь куди. Це була осінь. Її час ще не вичерпано, але...Так часом буває, доводиться йти раніше, ніж... Осінь горда, вона не проситиметься лишитися. Зовсім змерзла,  знайшла прихисток в уламках старого замку. Під грудою каміння набачила, залишену підлітками пачку сигарет. Спробувала запалити, але цигарки були відсирілі, та й запальничку де взяти. Згорнувшись клубочком у чорну сукню, осінь вичікувала ночі. Вона піде, щоб ніхто не чув і не бачив. Дочекавшись місячного проміння,  розбила об першу кригу скрипку, щоб більше  не чутно було її меланхолійної  музики. І лише срібний місяць бачив, як тонесенька жіноча тінь пішла в нікуди, не лишаючи по собі й сліду...

Привіт додому

На Тернопільщині канікули, а мої енерджайзери уже вийшли на навчання. Тут вітер зриває останнє листя, а вдома сніг. На серці щось неспокійно. 3 тижні без класного керівника, учителя-предметника. Мої дорогі діти, дуже сумую за Вами, хвилююся. Не бійтеся писати й телефонувати мені. Завжди підтримаю, щоб там не було. Доведіть учинками, що Ви дорослі. Успіхів. Цікавих уроків. ЛЮБЛЮ!!! Я)))

Етюди до педагогічної повісті

Експозиція

Сьогодні відбувається реформа освіти. Від учителя очікують змін, креативності, мобільності, сміливості, упевненості у своїх силах і можливостях, готовності до експериментів. Тому з ентузіазмом долучилася до проекту «Змінимо Україну разом». Навіть вирішила написати таку собі педагогічну повість на основі вражень, з етюдами до якої знайомлю Вас.

 Тож місце розвитку подій – село Увисла Гусятинського району Тернопільської області, яке черпає свою історію ще з 14 століття... Відтак зовсім не засмучуюсь, що не потрапила до файного міста Тернополя. Тут по-осінньому дихає історія, скрізь зачаївся спокій, а люди сприймають як рідну. 

Проект "Змінимо країну разом". Підготовка. Передчуття

Під час серпневої конференції в Сєвєродонецьку Голова Луганської обласної державної адміністрації Ю. Г. Гарбуз запропонував міністру освіти Л. М. Гриневич педагогічний експеримент - обмін учителями Луганщини та Львівщини й Тернопільщини. Так зародився проект "Змінимо країну разом", мета якого полягає в тому, що на  місяць педагоги опиняться в іншій області,  навчальному закладі, де  будуть ділитися досвідом, працювати з дітьми. 

Луганську область представляють 50 педагогів, серед яких учителі української та англійської філології, початкових класів й історії. Серед них я. Потрапила до Тернопільської області. Жодного разу там не була. Цікаво...

Передчуття... Напередодні нового навчального року з колегами забави ради мріяли про те, чого хочемо. Вони вчора озвучили мої слова (сама встигла забути): "Хочу, щоб життя змінилося!" Думка матеріальна, що не кажіть. Зміни не забарилися.

 Насправді добре усвідомлюю велику відповідальність, покладену на мене. Я предаставник Сходу, де відбувається АТО, де, як багато хто вважає, майже не говорять українською мовою. Хочу розвіяти ці стереотипи: Луганщина - це Україна.  Познайомитися з колегами. А найбільше - поспілкуватися з дітьми. Багато планів. Нехай здійсняться. 

Сьогодні був останній навчальний день, попереду 2 тижні канікул. До останнього не наважувалася розказати дітям... У понеділок була на нараді, приходжу у вівторок до школи - на столі букет жоржин, а семикласники обіймають і говорять, що день без класного керівника видався тижнем. Одинадцятикласники обіцяли здійснювати мрію - показувати вистави щоуроку. Вибачте, 10-А, Вам сказати не встигла... Виявляється, не лише я прив"язуюсь до них, а й вони до мене. Не зважаючи на це, упевнена, що новий учитель, який приїде на моє місце, неодмінно сподобається учням, а вони - йому: інакше бути не може. 

Осінь від кутюр

У жовтні осінь по-особливому смілива. Вона шокує перехожих своїм відвертим убранням від кутюр: то літню мережану сукню одягне з теплими чоботами, то босоніжки під пальто з хутром, а то зовсім без взуття стрибатиме по калюжах. "Кохаєш мене, люби й мою парасольку!" - знущалася осінь над поривистим вітром. А той просто вирвав стару парасолю й затулив нею сонце.
Заплакала осінь... Густий серпанок косметики поплив по її обличчю, ніжні пастельні тіні посипалися до ніг, відкривши вечору темні синці під очима. Ниточками легкого павутиння лягали на її обличчя перші зморшки, сором"язливо ніяковіли в куточках очей і губ. А червона помада останніми маками зацвіла на сукні. Як роздягнене безлистяне дерево, змокла осінь ховалася у двориках. Дивилася на закохані пари, що цілувалися в під"їздах, на хлопчаків-хуліганів, що вчилися вперше палити.
Осінь була смілива, допоки трималася за парасольку, а тепер їй вогко й холодно. Вітер її не любить, він гуляє на волі, розсипає листя, старанно зметене в купи.
Осінь довго на зупинці чекала свій червоний лондонський автобус, але той так і не приїхав, а на жовте таксі в неї не було грошей.

Учителька

Добігає до кінця день, коли вітають учителів. Хтось святкує, хтось ні, хтось вітає, хтось ні. Хто ж вони такі вчителі, за гендерним законом переважно вчительки?) Ті, що знають "Полліанну" майже напам"ять й уміють радіти всьому. Не вірите?..

Коли Ти вчителька, поспішаєш на роботу зранку і тут твої високі підбори застрягають на мосту, то не повернешся  додому перевзуватися, бо ж перший урок, а від усієї душі зрадієш, що тепер зможеш відчути й пояснити, як це "я тебе, милая, аж до хатиноньки сам на руках віднесу".

Якщо Ти вчителька і восени втратила голос, то не побіжиш турбувати лікаря, натомість радітимеш можливості досконало опанувати ІКТ, акторську техніку пантоміми. 

Якщо Ти вчителька і шукаєш цікаве вечірнє дозвілля, то краще зошитів із маленькими шедеврами не знайдеш.

Якщо Ти вчителька і вийшла з друзями на прогулянку, то вони нервуватимуть від десятого "добридень!", а ти щиро радітимеш, бо це ж твої діти.

Музика осені

Осінь - вишукана пані-інтригантка бальзаківського віку. Вона закохана в музику, бо в ній тоне печаль. Спочатку чорною кицькою босоніж ступає поруч із літом, не помічаючи його втечі. А потім, залишившись сама,  імпровізує - грає джаз, бавиться в золотому павутинні. Осінь щаслива. Весело кружляє на високих підборах, збиваючи витонченими довгими пальцями перше листя. Натанцювавшись, безсила, падає на килим під ногами й тихенько співає вокаліз. Її чує лише вітер. Він гамує перші схлипи. І осінь засинає зовсім змерзла від майже морозного подиху ночі. 

На ранок вона прокинеться геть застудженою, буде голосно кашляти і чи то плакати, чи то страждати від нежитю. Аби ніхто не зрозумів і не спитав  зайвого, ранком піде дощ. З червоною парасолею та в золотому шалику осінь скажено танцюватиме фокстрот. Листочки не втримаються і закружляють з нею. Але чарівний листопад триватиме недовго. Занадто хвора й виснажена вона.

 Довгими сирими вечороми осінь ткатиме ковдру із зів"ялого листя, дбайливо переплітаючи колір сонця й любові. Нарешті вона зігріється, снитиме квітами і ягодами. Та тільки зранку, коли залунає вальс, у неї зовсім не лишиться кавалерів: з усіх сплела ковдру. А О"Генрі не лишив для неї останній лист.

Буктрейлер як форма реклами

Уявити сучасне життя без реклами не можна. Умикаємо телевізор, заходимо в інтернет - і в потоці інформації звідусіль лине маркетингова пропозиція. Ураз тобі стає потрібно все. Хочеться, щоб ширився попит і на інтелектуальну продукцію, зокрема книги. Нещодавно апробували новий вид домашнього завдання з 10 класом - створення буктрейлерів за прочитаними творами. Перші спроби - реклама роману Стендаля "Червоне й чорне". Помилки свідчать про дитячу творчість, а не сліпе копіювання зразків з інтернету. 

Листи миру

Ми любимо листуватися. Торік шестикласники спілкувалися з однолітками з Полтави, а дев"ятикласники - з Хуста. Сьогодні  до школи надійшли листи миру від діток з Кам"янця-Подільського, на світлинці 7-Б радіє своїм. Дякуємо Вам, Наталіє Рудницька, за увагу. Особисто від мене за теплі слова. 

Мир для нас не просто слово, а найзаповітніша мрія. Зичимо мирного життя всьому світу.

Ми неодмінно напишемо відповіді й продовжимо знайомство. А ще колись приїдемо на екскурсію до Вашого  мальовничого краю, аби помилуватися неперевершеною архітектурою та поспілкуватися з новими друзями наживо.

Вистава, замість контрольної роботи (шкільна драма на одну дію)

Дійові особи:

Учителька

Внутрішній голос учительки 

11-А

Дія шкільної драми відбувається на 7 уроці. Останні дні вересня. Дощить. Сиро. Холодно. У вчительки зарубіжної літератури передбачена контрольна робота з теми: "Нова драма початку ХХ ст.". Щойно до неї в гості завітала студентка-практикантка, яка практикувала ще торік, Манько Альона. Щирі вітання, Альоно, зі вдалим вступом до аспірантури.  Від тої практики залишилося спілкування, дружба, спільнота книгоманів. Альона не просто зайшла в гості, а ще й принесла з собою нові книги. І хоч учителька говорила, що нічого не встигає, обидві прекрасно розуміли, що тексти  будуть прочитані найближчим часом. Відтак перед 7 уроком думки вчительки були далеко вдома, біля сірого пухнастика, філіжанки запашної кави й ... нової книги... Купа тестів у руках. Шалик з метою зігріти голос. Пошуки 11-А. Невже прогуляли? Нарешті... Сюрприз)

11-А: Ми Вас сьогодні запрошуємо до театру. Ви ж мріяли, правда? Пропонуємо І дію драми "Пігмаліон".

Учителька (збентежено): Але ж у нас контрольна робота?

Внутрішній голос учительки (змерзло, хрипло): Ти ж, правда, про це мріяла. Дозволь їм... Звідки вони знають про твої мрії? Невже відчувають?

Учителька: Домовились. Театр так театр.

11-А: А контрольна скасовується чи відтерміновується?

Учителька: Спочатку виставу подивимося.

Внутрішній голос: С-К-А-С-О-В-У-Є-Т-Ь-С-Я!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

У Давній Греції всі ролі виконували чоловіки. Сьогодні ситуація змінилася кардинально. Щоб було зрозуміло, чоловічі ролі виконують ті, хто в капелюшках. Але все одно в джазі не одні дівчата. Приємно! За щиру репліку: "Я слова забув!" - можна взагалі півжиття віддати))). Актори-аматори вражають щирістю, старанням, декораціями) "Пігмаліон" таки зазвучав по-новому. Учителька в захваті.  Аплодисменти. Завіса. Обговорення.

...................................................................................................................................................................

З глядачами обговорили відкритий фінал інтелектуальної драми. Цікаво, що покоління-некст уважає, що Шоу не відтворює міф про Пігмаліона, а дискутує з ним. Професор Хіґінс зовсім не закоханий в Елізу Дулітл, а лише має до неї професійний інтерес. За результатами соцопитування, кохання між  квіткаркою і професором можливе лише як один відсоток із 20 можливих. На думку більшості, ці двоє більше ніколи не зустрінуться. Така романтика 17-літніх))). Але ж драма інтелектуальна. Отже, вони мають право на своє прочитання.

P.S. А завтра на вчительку чекає "давньогрецька" версія "Лялькового дому")))

................................................................................................................................................................

Внутрішній голос: Дякую, 11-А, що нарешті здивували. Інтуїтивно здійснили мрію.

11-А: То контрольної завтра не буде?

Учителька: Звісно, буде.

11-А: За жодної умови?

Учителька: Хіба що акторами будуть усі...

Велике кіно в маленькому місті

Виявляється, українське кіно існує. Якісне, високе, ментальне. Таке, що змушує мислити, викликає катарсис. У п"ятницю після уроків ми побували в кіно. Сьогодні на уроці задала добровільне завдання - написати відгук про побачений фільм. І ось уже не забарився перший. Хай живе інтернет!) Ділюся враженнями тінейджерів від імені учня 10-А класу  Цикала Станіслава.

Нещодавно я відвідав кінотеатр, де подивився  фільм "Гетьман". В український широкий прокат стрічка вийшла 29 жовтня 2015 року.Режисер цього фільму  Валерій Ямбурський. Мені сподобалося кіно. У ньому порушено  багато проблем: політичних, любовних, соціальних. Головний герой  Богдан Хмельницький - великий гетьман України. Саме його постать надихнула режисера зняти цей фільм.Однією із сюжетних ліній була трагічна любов гетьмана до молодої польки Гелени Чаплинської. Іншою - битва українського козацтва з польскою шляхтою. Режисер дає змогу спостерігачу мислити над проблемами 17 століття. Також у фільмі передана атмосфера того часу. Особисто мені,  українська історична драма дала багато знань про  період козацтва.Я рекомендую всім  подивитися його.

 До речі, після фільму я бачив на власні очі Валерія Ямбульського та головного актора, який грав Богдана Хмельницького, - Костянтина Лінартовича. 

Учитель не копіювальна машина!

Я дуже хочу змін, люблю свою роботу, люблю дітей. Але протягом перших трьох тижнів вересня почуваюся копіювальною машиною. Розумію, що педагог повинен оформлювати документацію, тим паче, коли він класний керівник. Але коли звітні папери дублюють один одного, виникає відчуття абсурду. А ще шкода даремно згаяного часу, який можна було б провести з дітьми. Документ, який став для мене каменем спотикання, це журнал реєстрації інструктажів із техніки безпеки. Начебто потрібна справа. Але ж у класному журналі відведено спеціальні сторінки для інструктажів із техніки безпеки. Тобто на практиці виходить так, що класний керівник проводить інструктаж/бесіду, фіксує його/її до класного журналу, а потім ще й ЧОМУСЬ має продублювати все це в додатковий, прошитий зошит, із неодмінно вручну записаними списками дітей для кожної бесіди окремо (до прикладу, в мене 30 дітей у класі). Дивує марність такої праці. Учителька має ще й додаткову юридичну освіту, тому вирішила згадати навички й попрацювати з документом. У нашому випадку це Посадова інструкція класного керівника. Пункт 3 "Обов"язки класного керівника". Підпункт 3.16. Цитую:   "Здійснює інструктаж учнів з безпеки життєдіяльності під час проведення виховних заходів з обов’язковою реєстрацією в класному журналі чи журналі реєстрації інструктажів". Наскільки я розумію написане, то класний керівник має зафіксувати реєстрацію інструктажів в одному з документів. За ступенем важливості, на мою думку, це має бути класний журнал. Чи я помиляюся? Якщо маєте компетенцію в цьому питанні поясніть, будь ласка, учительці. Буду вельми вдячна.

Михайло Коцюбинський - один із найвідвертіших класиків

Щороку на вступних уроках літератури ми говоримо, що таке мистецтво, яке місце посідає література, хто такий письменник. Хто ж такий, той митець, який не боїться перед нами всіма оголити душу, зняти маску стереотипів і моралі й показати свою суть? Пропустити крізь себе дійсність, розщепитися на атоми   в буденності, шукаючи  красу й наштовхуючись щоразу на непорозуміння? Звісно, можна сховатися за вибагливими метафорами, стандартними сюжетами в стилі прет-а-порте, а можна прожити текст. Такий твір не відпустить читача. Як у надщербнуте люстерко, будеш дивитися в нього й перейматися питанням: чи не твоя це історія, чи не дежавю. Для мене одним із таких авторів в українській літературі є Михайло Коцюбинський. Сміливим подихом імпресіонізму він розбудив наш модернізм. Квітка в петлиці на кшталт  Оскара Вайльда й тонке відчуття естетики. 

Ми знайомі з творчістю Коцюбинського переважно зі шкільної програми. Це повість "Тіні забутих предків" та новела "Інтермецо". Але мене причарувала новела "Сон", у якій криється сутність, напевно, кожного з нас. Людина розумна, отже, раціо супроводжує нас скрізь. Диктує умови життя, визначає категорії "добре й погане". Може, ми, як той Сізіф, в"язні свого розуму. Але знаєте, навіть Сізіф мав кілька хвилин волі. Коли спускався з гори. Тут йому ніхто не указ. Нехай мить, але вона того варта. За версією новели, кожен із нас має своє інтермецо - це сон, за який ми не можемо відповідати, у який ніхто не спроможен утрутитися, змінити...

Казковий 10-А

Під час реформування освіти багато чого говорилося про домашні завдання. Їх доцільність, актуальність, нецікавість. Невже Ви гадаєте, що вчителю подобається перевіряти нудні домашки, списані з ГДЗ. Зовсім ні, скажу відверто. А ось коли завдання оригінальне - то й робота приносить задоволення всім учасникам процесу. 

"Колись ми всі виростемо і будемо читати казки". А можливо, навіть писати їх. Таке завдання отримав 10-А. Наступного уроку на мене чекав сюрприз: на робочому столі розташувалася тека з назвою "Казковий 10-А". Тож маю надзвичайний вечір - читаю чарівні й романтичні казки. У 16 романтика зашкалює! Тому ділюся й з Вами, зі згоди авторів, звісно)

"Чайка" і зустріч із Сашком

Медведенко. Чому ви завжди ходите в чорному?

Маша. Це траур за мого життя. Я нещасна.

Медведенко. Чому? (В задумі.) Не розумію... Ви здорові, батько у вас хоч і небагатий, але з достатком. Мені живеться набагато важче, ніж вам. Я отримую всього 23 рублі на місяць, та ще віднімають з мене емеритуру, а все ж я жалоби не ношу. (Сідають.)

Маша. Справа не в грошах. І бідняк може бути щасливий (А.П.Чехов "Чайка").

Мовомарафон до 25 річниці НЕЗАЛЕЖНОСТІ

До 25 річниці Незалежності України оголошений мовомарафон на підтримку української мови. Мета заходу відзняти промо-ролики. Рекламувати не жувальну гумку чи пральний порошок, а зробити популярною українську мову. На створення відео нас наштовхнула мапа мовної ситуації обласних центрів України. Ми мешкаємо на крайньому Сході. Як бачите, згідно опитування, переважає російська та двомовність (якщо називати речі своїми іменами, то суржик). 

Десятикласників стурбувала така ситуація. Вони самі писали виступи. Знімали відео. Аранжували й монтували. І нехай в учнів ще тремтять руки, у мовленні трапляються граматичні й лексичні недоліки - не це головне, а те, що зростає юне покоління, яке насправді хоче знати українську, спілкуватися нею, любить її. Я пишаюся Вами, 10-А, за те, що прийняли виклик, довели нарешті справу до належного завершення. Слухаючи Вас, особисто я  вірю, що невдовзі мовна мапа зміниться, і на вулицях Східної України буде сміливо лунати рідна мова. Українська - це красиво, це круто. Дякую, мої любі, що підтримали, довели, що дорослі, що особистості. Помилки - то життя. З граматикою та лексикою ми ще повправляємося.  Тож сміливіше!

Домашнє завдання на вихідні без "травми")))

За результатами неформального опитування старшокласників, найбільше з новацій початкової школи їм припала відсутність домашніх завдань на вихідні. Але, дорогі десятикласники, Вас поки що така реформа не торкнулася, тому все, що можу зробити, - задати цікаве завдання. У нашому випадку це перегляд екранізації повісті І.С. Нечуя-Левицького "Кайдашева сім"я", текст якої Ви, звичайно ж, прочитали влітку!!!

Звісно, спецефектів і 3D годі чекати, але щира гра акторів і дотепний гумор гарантовано. Приємного перегляду й позитивного настрою на вихідні)))

Хоча, зізнаюсь чесно, мені більше сподобалася книга.

Тіні незабутих предків

4.09.1965 у кінотеатрі «Україна» відбувся прем'єрний показ фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків», знятого за мотивами повісті М.Коцюбинського .Після виступу режисера в обговоренні фільму взяв участь Іван ДЗЮБА, який повідомив публіці про недавні таємні арешти серед української інтелігенції, назвав імена заарештованих. В'ячеслав ЧОРНОВІЛ вигукнув: «Хто проти тиранії – встаньте!»Частина залу підвелась, але пустили фільм. У перерві між частинами стихійний протест підтримав Василь СТУС: „Протестувати повинні всі: сьогодні хапають українців, завтра хапатимуть євреїв, потім росіян!”

Наслідки не забарилися: Івана Дзюбу, В’ячеслава Чорновола звільнили з роботи, а Василя Стуса - відрахували з аспірантури. Невдовзі після цього почалися арешти.

Як усе починалось?

Чому дівчинка сумна ця? Думаєте, до школи йти не хоче, не підозрює ще навіть, що колись буде вчителькою? Насправді ж, перукар просто зіпсував зачіску, обрізав довгі коси, а бантика довелося кріпити на доброму слові). Вона ще довго не зможе навіть уявити, що стане педагогом, АЛЕ...

На філологічний факультет її приведе бажання писати - бути журналістом. АЛЕ...

Одного разу вона потрапить на активну практику до ШКОЛИ. Учитель їй зустрінеться надзвичайний - Ужченко Т. Г., дружина видатного українського мовознавця-фразеолога Ужченка В. Д. Саме вона відкриє таємницю: провести урок в 5 класі набагато важче, ніж лекцію для студентів. Ох, цей 5 клас. Ця дівчинка ще довго "побоюватиметься" десятилітніх. АЛЕ...

Поки що вона натхненна. Ще б пак, перша активна практика! 

Дітлашні було чимало - 35. Студентці-практикантці довелося виконати надзавдання супергероя - пояснити тему "Уподібнення приголосних звуків". Вона так старанно розповідала, дітки уважно слухали, а Таміла Григорівна поблажливо посміхалася. Лише після уроків вона пояснила дівчинці, що діти геть нічого не зрозуміли. Наступний урок підтвердив, що досвідчений педагог не помилилася. Студентка не здавалася, малювала картинки, складала казочки, намагалася візуалізувати правила, а найголовніше, діти її підтримували. Вони старалися, можливо, більше, ніж вона. Якийсь інтуїтивний зв"язок виник між студенткою та дітками. Вона напитувалася енергетикою їхніх очей і нарешті почала відчувати, що  її ... не розуміють. Дуже часто не розуміють. І нарешті все начебто почало налагоджуватися, АЛЕ...

Кульмінацією практики часто стає "відкритий" урок. Оскільки школа мала вигідне розташування коло університету, то гостей зібралося чимало. Але дівчинка вже була дещо підготована, відчувала учнів, ті її. І все було добре, АЛЕ...

Так іноді буває в 5 класі: "Можна вийти?" І хлопчина з першої парти на якийсь час покидає аудиторію, маючи на те поважну причину. АЛЕ... За декілька хвилин у дверях з"являється його розгублене обличчя, а вся постать уперто відмовляється зайти. З допомогою жестів і міміки він благає новоспечену вчительку вийти. Трапилася "біда": заїло блискавку на штанцях. Хлопчик наївно сподівався, що його зараз порятують. АЛЕ...

Переддень вересня. Готовність №1

Отже, 30 серпня, вечір. Концепція прочитана. Метооб"єднання відвідано. Методичні рекомендації опрацьовано. Навіть із дітьми в чаті обговорено, хто хоче до школи, а хто ні, і чому. Чого ж не вистачає тобі, учителько, перед початком 2 десятка педстажу? Переглядала світлини і тепер точно знаю: кицьки на шафі) А якщо серйозно, то мене вразив сміливий дизайн сучасної української опорної школи. Сьогодні показала колегам цей допис на Фейсбуці, їм теж неймовірно сподобалося. Школа жива. Вона потребує кольору, драйву. Ми ще надзвичайно стереотипні і не готові до зображення пса біля кабінету директора) Але школа - це весело! Я майже готова. Завтра зазирну в дитячі очі, і моя батарейка повністю заряджена енергією. Сподіваюся, вистачить на цілий рік)

Франку - 160

САЙТ «ФРАНКО:НАЖИВО» ЗАПРАЦЮВАВ ЛИШЕ В ТРАВНІ ЦЬОГО РОКУ, АЛЕ ВЖЕ МАЄ ПОНАД 15 ТИСЯЧ ПОСТІЙНИХ ЧИТАЧІВ /  ІЛЮСТРАЦІЯ З САЙТА FRANKOLIVE.WORDPRESS.COM

https://frankolive.wordpress.com/category/%D0%BD%D1%96%D0%B1%D0%B8-%D0%BD%D0%B8%D0%BD%D1%96-%D1%81%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D0%B0%D0%BD%D0%BE/

"Воскрешаючи «Каменяра», треба працювати на різних поверхах, тобто достукуватися до різних вікових категорій і соціальних груп. Для дітей потрібен один образ Франка, а для школярів необхідна інша візія — не засмученого лузера, який усе життя страждав-страждав і, зрештою, помер. Як показує практика, таке уявлення про всіх українських письменників виносить пересічний учень із середньостатистичної школи. Ми не вміємо хвалитися своїм. Школярам треба показати, що Франко — це приклад успіху. Це людина, яка вийшла з соціальних низів, дуже рано осиротіла, і без протекції, а лише своїми силами та інтелектом здобула стипендію в університеті, заробила літературне ім’я, не боячись іти проти течії.

Словом, необхідне перезавантаження. Треба натиснути «F5», необхідно освіжити сучасне сприйняття Франка, бо коли комп’ютер занадто довго працює, система засмічується різними файлами й починає гальмувати. Зрештою настає мить, коли треба натиснути «Ctrl+Alt+Del». У випадку з Франком треба натиснути також саме цю комбінацію клавіш"(Богдан Тихолоз "Франко: перезавантаження" //  газета "День").

І справді, інколи буває так, що людина випереджає свій час і місце. Тоді її не люблять, ба навіть бояться, не розуміють. Така людина інакша. Вона феномен, приречений на страждання, нерозуміння, самотність. Такою людиною був і, як видно з купюри вище, є Іван Франко.

Як і належить генієві української літератури, народився Франко в невеличкому селі Нагуєвичі (сучасна Львівська область, Дрогобицький район), у якому, щойно дізналася зі статті Галини Пагутяк, його не любили й оминали, називаючи "вошивим дідом", бо не любив розкоші, харчувався з лісу і постійно розпитував про місцевий демонізм.

Улюбленим місцем в Україні для Франка був Львів. Справді, унікальне місто, здатне сприйняти й зрозуміти неформат. Бо що таке формат? Шаблон. Стереотип. Кліше. Франко ж феномен. Якщо й могли його зрозуміти на Батьківщині, то лише у Львові. Саме там народжується псевдонім Джеджалик. Нічого дивного - денді. Франку ж 20! Він молодий, амбітний, здібний та безмежно інтелектуальний.Саме він уводить у моду сучасний тренд - вишиванка під піджак.
Мало хто знає, що Іван Якович має науковий ступінь доктора філософії, здобутий не абиде, а у Відні. Це він прочинив вікно в Європу.

За п′ять осінь

В останні дні серпня не віриться, що вже майже осінь. Вона приходить, коли дощ, щоб ніхто не чув ходи. Як воно, коли ніхто не чекає? Коли всі повторюють: «Не йди». Але хіба вона винна, що настав її час?..

Ми боїмося саме її приходу, а потім насолоджуємося красою і талантом. Осінь нагадує жінку, якій трішки за тридцять. Вона вже не боїться одягати жовту чи червону сукню, і байдуже, про що шепочуться за спиною. Нехай плетуть собі химери, а вона сплете шаль із тонкого павутиння, щоб зігріти плечі в холодну осінню ніч. У літній букет трав’яного чаю осінь додасть лимонний сік і буде тихо кашляти від аромату зів’ялого листя. Ніхто не здогадається, що вона плакала зранку. Лише роса знає її секрет, а сонце поцілує руде волосся. «Ти прекрасна!» - скаже воно, а вона повірить. Одягне жовту сукню з блакитними метеликами, і губи яскраво намалює червоним. Прохолодним вітерцем осінь гайне по вулиці й сміятиметься сонячними зайчиками. А потім обійме першого-ліпшого й сміливо поцілує в губи, лишаючи по собі аромат печеної картоплі й базиліку. Він забуде її тої ж хвилини: осінь – час забуття. А вона одягне найкращу червону сукню й побіжить у ліс, щоб ніхто не чув, як …

Нове життя старої шафи

Мої знайомі дивуються, чому відпустка вчителя закінується в середині серпня. Що можна робити в школі без дітей? Напевне, уважають, що 1 вересня кабінети за велінням чарівної палички приберуться, плани напишуться, а урок насниться. Розчарую тих, хто так гадає. Усе це роблять учителі, потайки ховаючись у школі в другій половині серпня)

Звісно, хочеться змін, тотального оновлення. У школі немає неважливих моментів. Від фасаду приміщення, погляду тітоньки-прибиральниці до затишку кабінету, енергетики педагога тощо. На школі не можна економити, оскільки це інвестиція в майбутнє, але...

Світова практика футуристичних шкіл вражає:

Це Швеція

Гербарій літа

Безумовно, серпень прекрасний. Вишуканий художник, парфумер. Така палітра теплих відтінків і запахи, від яких аж у горлі щемно. Серпень приїздить на червоному  лондонському автобусі й пахне грушами, динями й трохи димом. Такий букет не в змозі відтворити навіть сама  Шанель. Цей шлейф разом із вранішнім сонцем золотить тобі волосся, а вечірній вітерець уплітає в нього трохи смутку - то все дим. 

Із серпнем минає твоє літо. Ні, він ще ніжить теплом, хуліганить із громом і блискавками, але пильнує твій час. Серце починає битися в ритмі годинникової стрілки, і ось цей червоний стиглий автобус кличе клаксоном тебе на роботу. Виявляється, годинникова стрілка б"ється швидше, ніж твоє серце. Біжиш, наздоганяєш, але все одно не встигаєш. Занадто ще пахне твоє волосся грушами...

Антиутопія

Вступна кампанія 2016 добігає завершення. Педагогічні спеціальності обирають абітурієнти з низьким рейтингом балів. А що буде в 2036, наприклад?

- Ну, і де ця дивачка, що, маючи в середньому 195 балів на ЗНО, хоче бути вчителем?

- Це я...

- Ти? Дівчинко, скільки тобі років?

- 17.

- Ти ж сама ще геть маленька, що учениця. Нащо воно тобі треба?

- Я підросту. Хочу дітей навчати.

 - Хіба вони тебе слухатимуть? Ти ж говориш тихесенько-тихесенько. Мишка якась. Ні, ви тільки подумайте: учителем вона бути хоче? Бувають же такі?

- А що в цьому поганого? Чому це вас аж так дивує?

- Ну... А в тебе є свій бізнес? Справа, яка буде годувати? Розумієш, учителю  трохи сутужно живеться...

- Ні...

- А що ти вмієш робити?

- Тобто?

- Хобі якесь маєш?

- О, так! Я люблю читати книги і слухати музику!

- Теж мені захоплення... І що збираєшся в школі з сучасними підлітками таке обговорювати. Засміють же!

- О, ні. Упевнена, ми порозуміємося, знайдемо спільну мову.

- А шпалери, скажімо, ти клеїти вмієш?

- Ні, на жаль...

- Що ж, а готова писати плани-плани-плани вночі, а потім звіти-звіти-звіти?

- А навіщо? Хіба учитель не повинен навчати дітей? Ви в мене щось не те запитуєте.

- ТИ НАМ, ДІВЧИНКО, НЕ ПІДХОДИШ!!!

- Але чому? Тут же, крім мене, нікого немає.

- Бачиш, професія педагога передбачає жорсткий відбір. Працювати з дітьми мають найкращі кадри. А ти просто загубилася. Останній день вступної кампанії, ти ще встигаєш подати документи на ІТ-менеджера.

.................................................................................................................................................................

Фата-моргана

Як же хочеться, щоб вереск ще не цвів, а липень не поступався місцем серпню. Липень особливий, місяць свободи, коли можна спати без годинника, будильника, нікуди не поспішати, зранку довго пити каву і залишати книги в різних місцях, потім знаходити, дивуватися й дочитувати. І справа зовсім не в тім: любиш ти свою роботу чи ні. Липень - то свобода (хочу, мені так треба), а робота - режим і самодисципліна (маю, мушу, повинна).У липні неважливо, який сьогодні день, котра година. Просто липень і все... Прокидаєшся, коли хочеш Ти. І нехай це 6 ранку, але це вільний порив, а не імперативний наказ будильника. Вихідні в порівнянні з липнем нагадують тістечко після жорсткої виснажливої дієти, з"їдене похапцем, щоб ніхто не бачив. У липні ж можна смакувати тістечко, каву, книгу, свободу врешті-решт. 

Липень робить час медовим. Засотує у твою свідомість шепіт моря, музику пташок за вікном. Ніщо так не заспокоює, як липень. Ти ще не помічаєш, що ніч стає довшою, а день уривається, бо час медовий.

Начебто серпень - ще літо, ще трохи відпустки. Це яскраві барви й смаки: жовті, червоні, зелені; кавуни, дині, перець, кукурудза, груші. Але це вже вибачення якесь за осінь. Пелюстки відлітають, і кудись поділися метелики, а на мольберті саду куди більше жовтого, ніж зеленого. Час припиняє бути медовим, ти починаєш слідкувати за годинниковою стрілкою, точно знаєш дату і де знаходиться телефон. 

Що липень добігає, відчула сьогодні, повертаючись увечері додому. По вулиці катаються на велосипедах підлітки. Їм, певне, весело. Але я, якщо чесно, не дослухаюся - плеєр, навушники. Аж раптом вони затихли: "Це ж учителька йде!.." Темно вже - не впізнаю) Руки шукають бейджик. Може, я його не зняла? Та ні, літо, липень, відпустка,  майка... Який ще бейджик? Просто липень минає, а текст Бел Кауфман ожива:

- Привіт, училко!

- Ти глянь на неї! Вона вчителька?

- Хто вона?

Реформи...

Поки діти відпочивають на канікулах, а вчителі у відпустці, довкола ведуться жваві дискусії щодо реформування освіти. Напевне, у вересні на нас чекають зміни. Які? Незабаром дізнаємося. Невизначеність насправді має й переваги - дозволяє мріяти. Тож запрошую всіх охочих, особливо учнів, запропонувати свої інновації. Хто знає, можливо, нас хтось почує і... матимемо школу нашої мрії)

"Що волосся стало сторча? Тоді це геніально..." (С. Параджанов)

Зміна погоди... Зміна настрою... Усе йде і минає... У спекотного літа є свої прохолодні оази. Кілька днів, коли йде дощ, б"є в шибку, відчиняє кватирку і вривається з вітром у кімнату. Хулігани... Дощ уповільнює. Не треба поспішати. Літнього вечора  хочеться не кави - натомість запашного чаю з трав: рути, м"яти, чебрицю, меліси. Із присмаком першого меду та яблук. Хочеться духовного очищення - такого собі катарсису. Книга - метафора. Марія Матіос. "Солодка Даруся". Якщо болить голова, то, може, це спокута?..

Література для душі

Зачепив мене цей допис: "Торгуюся з сином. Встановлюємо щоденну норму читання на день. 50 сторінок з програми і 15 для душі. 

Ловлю себе на думці: ну чому для душі і програмне - це різні твори? Так було в шкільні роки нашої бабусі (хотілося читати не те, що задавали на уроках). Так було в мої шкільні роки. Так у шкільні роки дочки і сина. Ну наче пороблено нам з тим укрліт. Коли вже читання на уроках буде не в обов'язок, а для душі?"

Але ж програму укладають відповідно до вікових уподобань учнів. "А в нас ніхто не питав", - заявили мої майбутні десятикласники.Ось я й запитала - запропонувала укласти їм список рекомендованих текстів, цікавих сучасному підлітку. Оскільки викладаю українську й зарубіжну літературу, то обмежень у виборі авторів не було. Ділюся рекомендаціями 16-літніх:

1. Вероніка Рот. "Дивергент" (із ремаркою: "Не можу уявити, щоб ми це вивчали в школі);

2. Джоан Роулінг. Усі частини Гаррі Поттера;

3. Діана Сабітова. "Три твої імені";

4.  Віґдіс Йорт. "Йогерт + Анна = Любов";

5. Дж. Толкін. "Хоббіт";

6. Александр Дюма. "Граф Монте-Крісто";

7. Антон Макаренко. "Педагогічна поема" (ремарка: "Може, комусь захочеться стати вчителем").

А далі активність учнів згасла і вони припинили поповнювати список. Є над чим замислитися. Думка 1: підлітки надають відверту перевагу жанру фентезі. Думка 2: обмаль українських авторів (лише Макаренко). Думка 3: вони або мало читають, або соромляться ділитися вподобаннями. 

Намагаюся пригадати свої 16 і читацькі інтереси. Тоді я відкрила для себе творчість Достоєвського і за літо перечитала всі його романи, що були в бібліотеці. З української літератури зачитувала В.Шевчука, між іншим, теж фентезі - тендітне, вишукане, красиве. Ці тексти формували моє світосприйняття. У 16 все сприймається по-особливому, магічний вік, що назавжди лишається з нами. 

Хемінгуей і кішки

Сьогодні день народження Хемінгуея - одного із покоління втрачених. Що ж утратили вони, ті, які пережили війну? Спокій? Затишок? Чи частинку себе?.. 

У прозі Хемінгуея тісно переплелися фрагментарна журналістика та глибокий художній підтекст. Із полю бою він переніс пропечене болем і просякнуте кров"ю слово в царину літератури. Лауреат Пулітцерівської та Нобелівської премії. У школі вивчаємо алегоричну новелу "Старий і море". Поза партою читаємо "Прощавай, зброє", "По кому подзвін", "І сонце сходить". У кожного, певне, є свій улюблений роман Ернеста Хемінгуея. А мені подобається коротесенька новела "Кішка на дощі". Коти відігравали важливу роль у житті митця. 57 кицьок "виховав" письменник, зокрема знаменитих шестипалих. Може, коти - символ тотальної людської самотності...

Героїня просто просить кицьку, а її чоловік не чує. Просто не чує... Після війни, утративши все, він просто не чує її...

А вона... ні, не флоберівська пані Боварі - жінка свого часу. Вона хоче жити - він читає книжку. Тож текст - алегорія нашого життя і 3 хвилинки Вашого часу...

"нам би хоч трохи утопії тихої і безкарної" (Іздрик)

То що ж таке "когнітивний дисонанс"?

 Когніти́вний дисона́нс — внутрішній психічний конфлікт, що виникає при зіткненні у свідомості індивіда суперечливих знань, ідей, переконань або поведінкових установок (англ. cognitions) стосовно деякого об'єкта чи явища, за якого з існування одного елемента виникає заперечення іншого. У зв'язку з цим конфліктом, стан індивіда характеризується відчуттям неповноти життя.Вікіпедія

Хочете роман як ілюстрацію? Джордж Орвелл "1984". Роман-антиутопія. Книга, що пробуджує думку. Ось промовиста цитата, другорядна, на перший погляд: 

Пташка, що рве обгортку

Щодня звідусіль лунають тривожні новини. У соціальних мережах їх жваво обговорюють, дискутуючи, чий біль сильніший... Біль є біль... Кожному болить ... по-своєму... 

А на всіх у нас одне небо. Одне сонце.

США. Україна. Туреччина. Франція. Донна Тартт. Роман "Щиголь". Пулітцерівська премія 2014. Життя після теракту... Відчуття втрати дітьми. Спроба соціалізуватися. Пташка, що рве обгортку.

Кожен читає по-своєму: одні порівнюють із Діккенсом, інші проектують на свою дійсність...

Хіба буває літо без Маргарити?)

Нова  забава - інтернет-тести. Дорослим також корисно потрапити до світу дитячих мрій. Отак мене порадував Фейсбук). Ви знаєте, справді  обожнюю цей роман. Знаю майже напам"ять, перечитую майже щоліта... 

Не знаю байдужих до "Майстра й Маргарити" М. Булгакова: одні захоплені, інші, навпаки, обурені. У чому ж секрет? Дія відбувається навесні під час Страсного тижня біля Патріарших ставків. Була середа 1 травня. Тому більшість мешканців знаходилася за містом на відпочинку і передвеликодніх дзвонів Вечірньої служби ніхто не чув. Які беззахисні й наївні люди... Не вірили ані в Бога, ані в сатану, ані в сніданок дивакуватого чоловіка з Кантом. Але їм чомусь неодмінно кортить запроторити в божевільню того, кого не дано зрозуміти. Перечитайте першу главу. Воланд підійшов не одразу. Він чекав, поки необачні герої не "чортихнулися" три рази - як бачите, самі покликали. Слідкуйте за мовленням - слово й думка матеріальні, особливо коли спілкуємося з незнайомцями. Наше раціо обурюється й ставить питання: що це? Чого нас навчають? Як же інакше - література покликана навчати. Що ж їй ще робити? Невипадково маємо велику кількість інтерпретацій тексту, серед котрих на особливу увагу заслуговує роман як Євангеліє від Майстра. Важливо, що М. Булгаков був сином професора-богослова й водночас "громадянином" епохи атеїзму. Євангеліє Майстра має на меті реабілітувати постать Понтія Пілата, а Воланд "тої сили часть, що робить лиш добро, бажаючи лиш злого". Це ж неодмінно треба пояснити, бо ж ми прагнемо віри, не розуміючи при цьому, що вона - це беззаперечне сприйняття, таке, що не потребує доказів.Багатьом цього збагнути не дано, як власне й Орфею, який не міг повірити, що Еврідіка поруч, бо не чув її кроків. Обернувся... 

З метою пояснити ВСЕ віднайшли в біографії автора факти про наркотичну залежність і розклали все собі по невисоких, зрозумілих поличках. Приберімо звідти роман: це висока полиця. Ходімо на Тверську, там були двоє, які вміли вірити...

Сієста з Маркесом

Екватор літа - час сієсти. Мила іспанська традиція пообіднього відпочинку... Саме час узяти улюблену книгу до рук. Мій вибір - Маркес. Він сьогодні модний. Коли митець помирає, чомусь одразу стає у стократ популярнішим. Це письменник-містифікація. Наприклад, автор сам стверджував, що написав роман "Сто років самотності" з розрахунком привернути увагу до творчості, а саме до повісті "Полковнику ніхто не пише", яку, наче навмисне, не помічали в літературному світі. Більше того, роман був написаний як заявка на Нобелівську премію. Письменник не помилився. Але чи про самотність твір? Критики дискутують. Герої закохані, охоплені шалом пристрасті й гріха. Маркес ужив в оригіналі слово "soledad". Воно багатозначне. Серед різних дефініцій "відчужений". Переклад завжди заважає, коли читаєш іншомовний текст. Чи не так? Якщо послухати роман мовою оригіналу, звучить музика пристрасті - це танго. А почалося все з гріха - інцесту...
Не лякайтеся цього роману, його складності, обсягу. Певною мірою кожен із нас самотній, відчужений, по-розмовному "неприкаяний". Роман про людську історію з апокаліпсисом-пересторогою. Як позбутися тебе, "soledad"?
Приємного читання. Трішки заздрю, якщо розгортаїте цю книгу вперше... Я відкрила Маркеса в 17..

Програми ЗНО-2017

Поки ми відпочиваємо, оприлюднили програми ЗНО-2017. Можливо, Ви вже готуєтеся! Інформація для порівняння, міркувань, якісного навчання.

Програми ЗНО-2017

Виявляється: українськомовний, а не україномовний!

Катери́на Григо́рівна Городе́нська (уродж. Чемерис) (нар. 17 листопада 1948, с. Мелюшки Хорольського районуПолтавської області) — український мовознавець, фахівець з граматики, доктор філологічних наук (1991), професор(1993). Завідувачка відділу граматики Інституту української мови НАН України. Лауреат премії імені О. О. Потебні НАН України (2005).Вікіпедія